Глава 10

— І як тобі перший день в академії, Дарі? — сидячи за столом в залі їдальні під час обідньої перерви, Ширрі жадібно поглинала м’ясний пиріг. Також приєдналася і Меллі, вона з насолодою споживала улюблений зелений салат з дрібними горішками.

— Я в захваті від артефакторики, така цікава наука! — захоплено розповідала Дарина. — Але наш викладач і заразом декан Крамвальд доволі кумедний, в нього такі туфлі! Це варто бачити! — ковтаючи овочевий суп, пирснула зі сміху.

— Звісно, ми його бачили, Дарі, — діловито мовила Меллі, заправляючи білу прядку за вухо. — Крамвальд доволі відомий артефактор в Юнідарі, гранд ректор запросив його особисто сюди на роботу. Адепти кажуть, що він строгий, не терпить порушення дисципліни. Дарі, ти вранці була в нашого ректора?

— Так, — із згадкою про Корвіна Дарина враз мимоволі зашарілася, опустивши голову. Той красень-чоловік і досі перед очима, ясно-сірий погляд наче в душу зазирає… Господи, як же припинити про нього думати, невже зваблює дівчат за допомогою магії? — Залишила відбиток та відразу пішла на зайняття, свою аудиторію знайшла доволі швидко. Дякую, Ширрі, що принесла вчора для мене розклад…

— Дарі, а чому ти раптом засоромилася, аж щічки розчервонілися? — вельми спостережлива Меллі запитливо вигнула брову й всміхнулася. — Сподобався наш гранд ректор?

— Ректор як ректор! — буркнула Дарина, ковтаючи ягідний морс. — Дякувати Світлу, що не троль, бо не сподобалася мені зображення тієї істоти на твоєму дзвондзику, Ширрі…

— Красуні, чи дозволите до вас приєднатися? — до дівчат раптом наблизився Оґвар. Різким, впевненим рухом присунувши вільний стілець, поклав на стіл свою тарілку з м’ясним стейком та всівся біля Ширрі, а вона раптово зашарілася, аж її ельфійські вуха забагровіли. — Трапезуватиму разом з вами, не заперечуєте?

— Звісно, ні! — відповіла за всіх Меллі та грайливо підморгнула збентеженій подрузі.

— На наступний вихідний запрошую вас, дівчатка, на прогулянку столицею, — промовляючи це, не зводив погляду з насупленої Ширрі. — Маю власний кульбус, а вашій новенькій подрузі Дарі заразом покажу Адар, — кивнув в бік Дарини. — Подейкують, ти з-за межі до нас прийшла… Що ж, мені вельми приємно познайомитися з новою артефакторкою… — всміхнувся по-дружньому, здмухуючи з чола смоляні, хвилясті прядки.

— Залюбки би прогулялася вашою столицею, — Дарина зиркнула в бік сусіднього столика, за яким розташувалися магетонські адепти, а саме, Елана, Аделла й Ельворн. Звісно, не могла не помітити злісний погляд Аделли. Магетонка через ревнощі очима пропалювала Ширрі, адже душею відчувала, що та дівчина з ельфійськими вухами полонила серце Оґвара. 

— В мене опісля обідньої перерви наступні зайняття у вежі з бойовими магами, — Дарина важко зітхнула. — Наш декан Крамвальд сказав, що нам варто ознайомлюватися і з іншими видами магії, так би мовити, загальні предмети не по спеціальності… а я хвилююся, — Дарина здійняла тривожний погляд на подруг за столом. — Попереду зіллєваріння та бойова магія, але я геть не тямлю…

— Не хвилюйся, Дарі, — впевнено мовив Оґвар. — Та чи варто хвилюватися? Ти ж артефакторка! Вас тут мало, доволі рідкісна магія… таких цінуватимуть навіть попри негаразди в інших предметах…

— Адептки-красуні! — розмову перервав Віль. Рудокосий маг вогню стрімко наблизився до столу, тримаючи в руках велику, різьблену скриню. — Пропоную новітні артефакти-розробки сучасної косметики, також дзеркальця й артефакти швидкої зачіски! Придбайте набір косметики всього за двадцять монет та в подарунок на вас очікує срібний купальник!

— Ти знущаєшся?! — Дарина повільно здійнялася з-за столу. — Не досить того, що поцупив мою сукню в купальні, то ще й намагаєшся щось нам продавати?! — стиснувши пальці в кулаки, спопеляла нахабу гнівним поглядом карих очей.

— Вілю, чим саме ти так розгнівав дівчат? Невже образив новеньку артефакторку? — поклавши руку на спинку стільця Ширрі, Оґвар запитливо здійняв смоляні брови. — Гаразд, Вілю, я придбаю для дівчат те, що пропонуєш, — дістав з кишені піджака чорний гаманець, оздоблений драконячою лускою та відрахував потрібну кількість монет. — Тримай! Косметика й білизна для Ширрі, Дарі і Меллі! Дарунки для чарівних адепток, хочу їх потішити!

— Ой, знову той Віль жебракує! — зневажливо скривившись, нарочито голосно мовила Елана, а її подруга зверхньо фиркнула. Звісно, маг вогню почув ці принизливі слова.

— Для Меллі безкоштовно, бо акція! — несподівано вигукнув Віль, труснувши мідними кучерями. — Для неї косметика й срібний купальник в подарунок! — зніяковіло опустивши голову, маг вогню раптом завмер, щось обмірковуючи. — Гаразд, дарунки для всіх дівчат! З початком нового навчального тижня! — шпурнувши свій товар на стіл, Віль розвернувся й попрямував з їдальні, монети Оґвара не взяв.

— Здається, він чимось ображений, — Дарина вперше дивилася услід Вілю із співчуттям, адже чомусь цієї миті відчула гіркоту через нерівність в суспільстві. Дівчина все зрозуміла відразу, а на очі зрадницьки нагорталися сльози… колись і сама блукала поміж столиків київської кав’ярні, пропонуючи відвідувачам свої власні вироби з бісеру… браслети, намиста… бодай копійчину заробити на лікування… — Оґваре, варто віддати Вілю ті монети! — згребла їх зі столу, схопилася на ноги  й помчала вслід за Вілем, який цієї миті покидав залу їдальні.

— Вілю! Зупинися негайно, стій! — відчайдушно відлунював в коридорі крик Дарини, понурий Віль відразу обернувся до дівчини. — Забери ось це! — простягнула йому білі монети.

— Гадаєш, Дарі, мені це потрібно? — маг вогню ледь стримував сльози образи у плесах зелених очей. — Це ж дарунки для вас, шановні адептки! Беріть, не соромтеся! Дарунки від звичайного мага з провінції, я не Оґвар, в якого батьки заможні юнідарці й мешканці Адару…

— Навіть попри те, що ти поцупив мою сукню, я з чистим серцем віддаю тобі ці монети Оґвара, зрештою, не вельми й важливо, чиї вони, ти заробив ці гроші… — Дарина рішуче здійняла підборіддя, блимнувши завзято карими очима. — Знаєш, я би могла вже й померти, спочити з миром під землею! Ще недавно в своєму світі блукала в пошуках допомоги… Хвороба мучила… Але хранителька Магда забрала мене у ваш світ, віднайшла біля берега Дніпра… Чомусь ваша хранителька вирішила, що я втопитися хотіла! Чи знаєш ти, Вілю, яке важке життя в моєму світі? Без магії, без пригод? Воно сіре, буденне, монотонне… без жодної надії! — голос бринів і здригався із недавніми гіркими спогадами. — Мабуть, тобі потрібні ці монети, забери, — простягнула гроші, але Віль заперечливо похитав головою.