Глава 8

— Привиди?! На території академії немає привидів, Дарі, тут магічний захист-полог! — наспіх умивши обличчя, Ширрі витріщила на Дарину заспані очі. — Гадаю, тобі наснилося. Та й не дивно після всіх пережитих тобою подій!

— Які ще привиди, дівчатка? — позіхаючи, Меллі злізла неохоче зі свого ліжка. — Звісно, наснилося… Світло Ясне, як же я ненавиджу цей звук! — невдоволено скривившись, ельфійка попленталася до умивальника. Цієї миті гучно щось трубило на кшталт рога у військовому таборі, пробуджуючи усіх адептів, а Дарина вже встигла розповісти подругам про нічну пригоду. Звісно, їй не повірили. Умившись, вбралася в нову форму адептки та роздивлялася себе у величезному настінному дзеркалі в різьбленій дерев’яній оправі.

— Тобі личить форма, Дарі, а ось з волоссям варто щось зробити, не підеш же на зайняття розпатланою, — Меллі змірила Дарину прискіпливим поглядом, простягнула срібний гребінець і чорну стрічку. — Розчеши-но коси, а потім торкнися до них цією стрічкою.

Дарина вже й не дивувалася, коли та стрічка сама обхопила її волосся, стягуючи в тугий хвіст на потилиці. Знову якийсь чудернацький артефакт зачіски!

— Дівчата, покваптеся! Треба поспішати на сніданок, часу в обмаль! — Ширрі вже встигла привести себе до ладу. — На заняття не слід запізнюватися, а в мене ще й перше практичне, яке проводить деканка гранда Малькотта! Ба більше, Дарі ще необхідно встигнути навідатися до ректора!

В залі їдальні панувала пожвавлена метушня, просторе приміщення нагадувало вулик. Адепти вже хутко поспішали до столів з наїдками, адже попереду зайняття. Розпочався важкий навчальний тиждень.

Дарина неабияк хвилювалася перед початком навчання, навіть ледь помітно тремтіли руки. Поспіхом ковтала пухку запіканку та заїдала зеленим салатом.

— Дарі, ти так сильно не хвилюйся, — сидяча за столом Ширрі заспокійливо всміхнулася. — Мабуть, твій переляк усі адепти-магетонці тут відчувають… Якщо вже поснідала, поспішай до ректора! Його кабінет в сусідній вежі, на третьому поверсі побачиш перехід туди, а потім в когось спитаєш, куди йти.

— Гаразд, знайду! — витерши губи й руки серветкою, дівчина побігла шукати кабінет ректора. За кілька хвилин вже стрімголов неслася переходом, що з’єднував вежі та зненацька зіштовхнулася з Вілем.

— Негіднику! Навіщо ти поцупив мою сукню в купальні?! — різко зупинилася й важко відсапуючись, свердлила бешкетного мага вогню гнівним поглядом.

— Що, не сподобалося гуляти закладом оголеною? — рудий нахаба знущально гигикнув. — Віддам, коли погодишся зі мною співпрацювати!

— Та йди ти… до порожнечі! — злісно крикнувши, Дарина махнула рукою й помчала вперед.

— Кабінет гранда ректора по коридору праворуч, треті двері! — вигукнув Віль їй услід. — Не запізнюйся на заняття! А щодо співпраці добре подумай!

Дарина вже і не слухала того нахабу, потрібний кабінет знайшла доволі швидко. Зупинившись перед високими дерев’яними, різьбленими дверима, несміливо постукала.

— Увійдіть, — пролунав строгий жіночий голос. У приймальні ректора за столом поважно сиділа середнього віку секретарка-ельфійка та зосереджено вивчала записи у величезному фоліанті.

— Мені до… гранда ректора, залишити магічний відбиток! — випалила захекана дівчина.

— Проходь, він якраз сам, — секретарка мимоходом зиркнула на Дарину, а погляд зіщулених очей зупинився на її браслеті. — Артефакторка… на жаль, мало вас таких в академії… Гаразд, йди, — кивнула в бік масивних дверей кабінету ректора.

За мить Дарина сподівалася побачити кого лише завгодно, але не його… того самого незнайомця, який споглядав її майже оголеною, загорнутою в рушник, коли стрімголов неслася з купальні! Невже «пощастило» в такому вигляді предстати перед самим ректором?

Сидячи в обшитому бордовим оксамитом кріслі, чоловік зосереджено вивчав поглядом чудернацькі кольорові пластини, які розклав перед собою на столі.

— Гранде… ректоре? — заціпеніла Дарі витріщила очі й мимоволі спалахнула рум’янцем, нервово сіпаючи пальцями свій браслет. — Я прийшла, щоб залишити відбиток магії… — збентежено опустила карі очі, ховаючи за густими, шовковистими віями.

Здійнявши голову, Корвін вигнув брову й раптом ледь помітно всміхнувся, наче й чекав на появу цієї вельми вродливої адептки. Звісно, куди дінеться? Рано чи пізно ця новенька завітала би до його кабінету, щоб залишити відбиток магії.

— Вітаю в Магічній Академії, адептко Дарі, — низький, хрипкий чоловічий голос огортав дивними мурашками, наче самісіньке серце проймав, а погляд сірих очей блискавично ковзнув вигинами дівочої фігури. — В реєстраційному журналі зазначено, що ти артефакторка… — зіщулившись, роздивлявся її браслет. — Це неабияк тішить, адже таких адептів в академії можна й на пальцях полічити… Гаразд, сідай, — кивнув на стілець навпроти й простягнув прозору пластину, схожу на скло. — Затисни це поміж долонь, — не зводив напруженого й зацікавленого погляду з дівчини, звісно, помітив її бентегу. — Не варто так хвилюватися, адептко, адже я не троль, а лише ректор, — здавалося, наче й глузував, всміхаючись, а Дарина стиснула долонями пластину та намагалася дивитися будь-куди, лише не на нього… Хранителька попереджала, що Корвін відчуває емоції і Дарина відчайдушно намагалася зосередитися на деталях інтер’єру…

«Гарненькі бордові портьєри на вікнах, картини на білих стінах також красиві, дерев’яний стелаж із книгами, яких чимало… на підвіконні горщики з якимось дивними рослинами, на щастя, немає тих гидких м’ясоїдів, які полюбляє Ширрі…»

— Подобається мій кабінет, адептко Дарі? — змахнувши з чола смоляне пасмо, ректор простягнув руку. — Дай-но сюди пластину, досить вже її гріти в долонях, ще дірку пропалиш…

Коли Дарина поклала пластину на стіл, Корвін відразу її здійняв, зосереджено вивчаючи поглядом.

— Доволі сильна магія артефактора… — зіщулив сірі очі, не приховуючи цікавості, навіть подиву, а дівчина зауважила, що та сама пластина спалахнула сріблястим сяйвом. — Звідки ти прибула?