Глава 7

— Ой, Дарі, ось і твоя новенька форма академії! — Меллі кивнула в бік ліжка, на якому лежав прозорий пакунок. Дівчата щойно повернулися з їдальні до своєї кімнати. — Очевидно, в нашого Віля совість прокинулася, або Ширрі вже встигла з ним побесідувати…

— Сподіваюся, Ширрі не образиться на нас через те, що ми її покинули в їдальні? — опустившись на ліжко, Дарина обережно розгортала пакунок з формою.

— Гадаю, ще нам «дякую» скаже, адже давно вже їй варто було поспілкуватися з Оґваром! — ельфійка грайливо всміхнулася. — Обоє упертюхи! Наша Ширр закохана в цього мага, але не зізнається! Та хіба я дурепа? І так все бачу! А Оґвару лише до вподоби її норов, бо Ширрі не бігає за ним, як решта адепток. Міцна й непохитна наша Ширрі, наче скеля Трольґора!

— А форма адептки гарна, мені подобається! — Дарина захоплено роздивлялася білу блузку з легкої тканини, доволі приємної на дотик. Виріз біля шиї та манжети довгих рукавів оздоблені мереживом, дрібні круглі ґудзики виблискували сріблом. А ось спідниця довга й чорна, трохи простецька, але у поєднанні з блузкою саме те, що потрібно! — Таке вбрання в нашому світі вважається урочистим, святковим… не соромно й в ресторан в цьому піти… — бурмотіла собі під ніс. — Ще й взуття є… — натягнула на ноги чорні, легкі черевички з невеликими широкими підборами. — Зручні!

— Та це лише форма, звичайнісінька форма адептки, — Меллі знизила плечима. — Згодом набридне носити це щодня…

За годину до кімнати повернулася Ширрі. Гучно штовхнувши двері, діловито покрокувала до свого ліжка й поставила на тумбу невеличкий горщик з якоюсь дивною рослиною.

— Ширрі, не мовчи! І що там твій Оґвар?! — сірі очі ельфійки спалахнули цікавістю. — Ой, що це ти принесла до кімнати?

— Як бачиш, квіточка, Меллі, — чорнокоса магиня задоволено всміхнулася. — М’ясоїд декоративний! Обожнюю ці квіти!

— Світло Ясне, навіщо ти притягла сюди цю гидоту?! — гучно видихнувши, гостровуха подруга гидливо зіщулилася, а Дарина із цікавістю роздивлялася дивну кімнатну рослину. Червона, вкрита білими пухирцями і завбільшки з людську долоню квітка на зеленому стеблі нагадувала мушлю. Коли дівчина наблизилася до тумби й простягнула руку, та сама мушля клацнула гострими, жовтявими зубами. — Обережно, Дарі, не чіпай! — налякано крикнула ельфійка. — Ця гидота м’ясом харчується, може й палець прокусити! Хижа рослина…

— І не гидота це, Меллі, — Ширрі ображено надула губки. — Подарунок від Оґвара! Звідкись вже знає мої уподобання!

— Він подарував тобі цю квітку? Не вельми романтично! — іронічно фиркнула ельфійка. — Як на мене, краще червоні кріолії, але в усіх смаки різні…

— Кріолії — це надто банально, подруго, — опустившись на своє ліжко, Ширрі захоплено милувалася щойно принесеною рослиною. — Крихітко моя… — бурмотіла до неї лагідно. — Треба для тебе з їдальні трохи м’ясця принести, щоб не голодувала…

— Авжеж, крихітко… — Дарина похитала головою, не зводячи з червоної, зубатої мушлі напруженого погляду. — Вона хоч вночі ненароком нас не зжере?

— Не бійся, Дарі, не зжере! — Ширрі пирснула зі сміху. — Ще трапляються польові м’ясоїди, ось вони кусючі, адже завше голодні… якось мені довелося опинитися на галявині з такими квіточками, усі ноги покусали…

— Ширрі, годі вже про ті квіти! — Меллі нетерпляче труснула головою. — Що там у вас з Оґваром?

— Запросив мене на побачення, — хоч доволі спокійно й невимушено пролунала відповідь, але ельфійські вуха магині зрадницьки запашіли.

— Нарешті! — Меллі радісно плеснула в долоні. — І коли підете?

— Не підете, а підемо усі разом, дівчатка, — Ширрі діловито схрестила на грудях руки. — Гадаєш, я ось так от відразу побіжу за ним саменька?! Я ж не Аделла! А в Оґвара є власний кульбус, отож, у наступний вихідний попрямуємо разом гуляти Адаром! Зрештою, варто нашій Дарі показати столицю.

— І Оґвар на це погодився? — ельфійка недовірливо здійняла тонкі брови.

— Звісно, а куди дінеться? Або усі разом підемо, або ніякого побачення! Ось така моя умова, — здійняла сяючий погляд чорних очей на Дарину. — Дарі, я принесла для тебе розклад на завтра. Відразу після сніданку перед першим заняттям обов’язково сходиш до ректора…

Коли в кімнаті згасли магічні світильники, дівчата полягали спати. Скинувши сукню, Дарина хутко пірнула під м’яку ковдру й не зважаючи на перешіптування подруг, відразу забулася міцним сном, адже важким видався цей перший день в новому, дивовижному світі. Десь вже позаду залишилося понуре минуле, страшна хвороба й страх смерті, як і київська холодна зима…

Серед ночі Дарина раптом прокинулася, вдивляючись в темряву кімнати. Подруги міцно спали, кутаючись у ковдри. Ширрі гучно сопіла, уві сні чомусь смикалися її ельфійські вуха, очевидно, дівчині щось снилося цікаве… За фіранками знадвору мерехтіло сяйво магічних світильників, а лежача горілиць Дарина пригадала вечірній Київ… Звісно, сумуватиме, але чомусь не воліла вже повернутися назад.

Раптом біля вікна спалахнуло сріблясте сяйво, в якому вимальовувалися обриси стрункої жіночої постаті, а Дарина налякано застигла на ліжку, округливши очі. Невже в академії є привиди? Моторошно… і чому дівчата нічого про це не розповіли?

— Дарі… допоможи… — із тихим шепотом цей привид благаючи простягнув до неї руки. — Допоможи мені… — але вже за мить срібне сяйво розсіялося і постать зникла.

«І що їй потрібно від мене? Дивно…» — затамувавши подих, заціпеніла дівчина ще довго вдивлялася в темряву. Сон як рукою зняло. Та хіба спатимеш після такого? Варто вранці негайно розповісти усе дівчатам, а зараз не стала нікого будити, нехай відпочивають. Зрештою, навіть попри страх здолала втома й Дарина знову забулася міцним сном.