Глава 4

— Твоя кімната, адептко, ласкаво прошу до Магічної Академії! — зупинившись у коридорі біля дверей, ввічливо й поважно мовив невисокий на зріст парубок, труснувши рудими кучерями. — Моє ім’я Віль, я старшокурсник, маг вогню. Також по вихідних підробляю в цьому закладі, — зацікавлено блимнув зеленими очима, роздивляючись Дарину, погляд зупинився на її браслеті. — Ваууу! То ти в нас новенька артефакторка? Чудово! — різко нахилився до дівчини, промовляючи пошепки. — А зробиш для мене артефакт закоханості? Я віддячу, дам багато білих монет, домовимося якось… — хитро й лукаво зіщулився, наблизившись майже впритул.

— Не обіцяю! — невдоволено буркнула Дарина, не до вподоби така зухвала й нагла поведінка цього мага-старшокурсника.

— Ой-ой, які ми пихаті! — показово надувши губи, Віль похитав головою. — А я гадав, що ми порозуміємося, але ти, на жаль, не хочеш… Гаразд, — штовхнув двері кімнати. — Ласкаво прошу до нової оселі, адептко! — стрімко розвернувся й покрокував коридором геть, залишаючи розгублену дівчину на порозі. Нічого не пояснив, очевидно, образився. Байдуже! Дарина й сама все з’ясує щодо розкладу.

Увійшовши всередину, дівчина здивовано застигла посеред доволі просторої кімнати з білими стінами й високою стелею з чудернацькою ліпниною. За широким вікном, обрамленим зеленими фіранками спостерігався невеликий еркер, вздовж стін стояло три акуратно застелених ліжка. В очі кидалася величезна різьблена шафа, а біля вікна за невеличким столиком сиділи дві дівчини. Очевидно, нові співмешканки. Помітивши розгублену Дарину з торбою в руках, відразу здійнялися, зацікавлено й оцінюючи роздивляючись її.

— Диви-но, Меллі, в нас новенька! — невисока на зріст, чорнява з короткою стрижкою дівчина кивнула своїй співрозмовниці. — Я Ширрі, бойова магиня! — рішуче наблизилася до Дарини й простягнула руку на знак знайомства. — Вітаю в нашій академії! — зіщулила чорні, наче вуглини очі, обрамлені довгими віями. Поміж смоляних коротких прядок стирчали загострені ельфійські вуха, на яких виблискував пірсинг. Треноване тіло облягали темні бриджі й червоний топ, підкреслюючи округлі груди, на лівому плечі на тлі засмаглої шкіри виблискував сріблястий візерунок-татуювання.

— Я Дарі, — Дарина у відповідь розгублено потиснула простягнуту руку, роздивляючись з цікавістю свою нову знайому.

— Я Меллі, чистокровна ельфійка, — друга дівчина ввічливо всміхнулася, змахнувши з чола білу прядку. Її розпущені прямі коси сягали талії, на вигляд тендітна й струнка, доволі личила цій ельфійці сріблясто-смарагдова коротенька сукня з округлим вирізом, розшита візерунками квітів. — Я навчаюся на факультеті цілительства та зіллєваріння, — продемонструвала на тонкому зап’ястку браслет із зеленим камінцем.

— Приємно познайомитися, — зніяковіло кахикнувши, Дарина розгублено лупала очима. Доволі дивні й цікаві співмешканки, але кімната відразу сподобалася, затишна, простора й чиста. На широкому підвіконні горщики з рослинами, над одним з ліжок в’юнилося щось схоже на плющ. Чомусь відразу пригадався київський гуртожиток… в порівнянні з цією кімнатою там було геть похмуро й тісно, ба більше, не всі дівчата любили порядок і постійно розкидали свої речі…

— Дарі, не стій, мов гірський троль! — завзято випалила Ширрі. — Кидай-но свої речі сюди, — кивнула в бік шафи. — Приєднуйся до нас пити чорний відвар із тістечками, — зиркнувши на зап’ясток Дарини, радісно округлила очі. — Артефакторка! Меллі, нам пощастило з новою подругою! — гучно плеснула в долоні, переглянувшись з застиглою ельфійкою.

— Світло Ясне, а мені так потрібен артефакт закоханості… — мрійливо закотивши сірі очі, Меллі склала на грудях тонкі ручки. — Зробиш для мене? Я віддячу!

— Меллі?! — Ширрі невдоволено насупила чорні брови. — Хіба тобі не відомо, що на території закладу заборонено виготовляти й продавати артефакти? Дарі за це можуть покарати!

— Такий артефакт щойно просив для себе парубок, який привів мене сюди. Здається, Віль… Рудий та нахабний! — пробурмотіла Дарина, стягуючи з плеча торбину.

— А, наш Віль? — Ширрі дзвінко засміялася. — Ще той нахаба й шибеник! Нехай котиться до порожнечі, дзуськи йому, а не артефакт! Гаразд, Дарі, — дістала з невеличкої тумби чисте горнятко та налила з прозорого чайничка ароматну, темну рідину. — Сідай-но за стіл. Ковтнеш трохи чорного відвару й розповіси нам про себе. Хто ти, звідки прибула…

— Я чужинка, з іншого світу, — зітхнувши, Дарина сьорбала з чашки теплий напій, що нагадував запашний чорний чай з присмаком ягід. — Мала би померти від хвороби, але хранителька Магда забрала мене сюди… — не стала нічого приховувати від нових співмешканок, які цієї миті сиділи поруч за столом, зацікавлено блимаючи очима.

— То ти прибула з-за межі… — Ширрі напружено зіщулилася. — Хоч мені й байдуже, але чужинців тут не вельми люблять, — зітхнувши, похитала головою. — Знаю кілька таких людей, дивні вони. Кажуть, що в тих світах магії нема… і як же жити без магії? Це ж не життя, а мука!

— Так, магії в моєму світі нема, але люди якось живуть, — Дарина всміхнулася, споглядаючи здивованих співрозмовниць. Не схоже, щоб виказували ворожість. Здавалося, навпаки ладні бодай чимось допомогти. — А коли потрапила сюди, виявилося, що в мені магія артефактора!

— Пощастило! — Меллі благоговійно зітхнула й почесала гострий кінчик свого ельфійсього вуха. — В нашій академії мало артефакторів, на жаль… Якось ледь вмовила одного з старшокурсників виготовити для мене артефакт, що блокує здатність магетонців відчувати мої думки…

— І в мене є такий артефакт, не завадить! — Ширрі продемонструвала один з перснів на пальцях. — Геть нема спокою через тих знахабнілих магетонців! Вважають себе кращими за всіх! На щастя, керівництво закладу закриває очі на ці артефакти й дозволяє їх носити, адже не всім до вподоби виставляти свої думки напоказ… А ти, Меллі, — докірливо зиркнула на подругу-ельфійку. — Закохалася в магетонця, того нудного й зверхнього Ельворна! Гадаєш, я не розумію, навіщо тобі артефакт закоханості? Та він ніколи й не гляне в твій бік, адже ти ельфійка!