Глава 2

— Одяг трохи простецький, але іншого нема, згодом щось собі придбаєш,— хранителька оцінюючи роздивлялася Дарину в новому вбранні. Вільна лляна, світла сукня до колін, оздоблена сріблястою вишивкою. — Але тобі личить… Це краще, ніж те сіре ганчір’я з вашого світу! — простягнувши руку, одним з перснів-артефактів за мить висушила дівочі коси. — Значно зручніше, ніж користуватися вашими фенами! На жаль, у твоєму світі люди позбавлені магії, а це неабияк дратує та ускладнює життя… Гаразд, — гучно плеснула в долоні. — Підійди-но до пічки. Заплющ очі й простягни руки над казанком.

Дарина мовчки наблизилася до білої глиняної пічки, відчуваючи приємне тепло.

— Попри всі ті артефакти без вогню й життя не уявляю, адже вогонь моя стихія, надає мені сил… — Магда діловито схрестила руки на грудях, напружено спостерігаючи за дівчиною. — Зараз дізнаємося, яка саме в тебе магія!

Простягнувши руки над казанком, в якому булькотіло якесь зілля, Дарина заплющила очі. В будинку запанувала напружена тиша, за хвилину почулося гучне зітхання хранительки.

— Дивно, нічого поки в тобі не бачу, — пробурмотіла збентежено. — Гадала, ти стихійниця, або цілителька, на бойову магиню не схожа… Гаразд, стій та продовжуй зосереджуватися на теплі, уяви щось приємне й цікаве зі свого минулого, — Магда задумливо насупила руді брови, адже чомусь поки не відчула в дівчині ніякої магії.

У спогадах Дарини відразу спливала затишна крамниця з антикварними виробами, де довелося тимчасово працювати. Саме тоді уявляла собі дивні, загадкові світи, навіть фантазувала, що втілюється в одну із статуеток…

— Світло Ясне! — думки перервав дзвінкий крик хранительки. — Магія артефактора! Невже?!

Розплющивши очі, Дарина налякано відсахнулася від казанка, адже цієї миті помітила, як під її долонями клубочиться пара, створюючи в повітрі чудернацькі візерунки.

— І що це означає? — розгублено витріщилася на заціпенілу Магду.

— Це доволі рідкісна магія, дівчино… — хранителька здавалася збентеженою, навіть приголомшеною. — Артефакторів у цьому світі мало, а здібних можна і на пальцях полічити! Недарма я притягла тебе сюди, інакше би втопилася в Дніпрі! Вчасно врятувала… це ж така цінна магія…

— Та не збиралася я топитися! — роздратовано буркнула Дарина. — Якщо на те воля Бога, померла би своєю смертю…

— Ну… померти тобі вже точно ніхто не дасть, — жінка загадково й задоволено всміхнулася. — Доведеться спровадити тебе до Магічної Академії на навчання, адже артефакторика доволі складна наука! Щоб виготовляти цінні артефакти, потрібно чимало знань… Хтозна, можливо колись потрапиш на службу при дворі Його Величності, а я пишатимуся тобою й заразом собою, що віднайшла такий цінний самородок…

— Академія? — Дарина збентежено кліпала карими очима. — Навчання? І де той заклад, далеко звідси?

— В Адарі, столиці нашого королівства, — Магда здмухнула з чола золотисті кучері. — Їхати далеко, але я хранителька і маю здатність створювати портали. Отож, ковтнемо чаю з тістечками й відразу попрямуємо туди! Гадаю, навчання тобі сподобається! Познайомишся з адептами, серед них не лише люди, чимало ельфів, магетонців… Наш правитель лояльний до інших рас, він прибічник миру між усіма королівствами нашого світу, тому й звелів побудувати цю Магічну Академію, де окрім юнідарців навчаються і адепти-іноземці. На щастя, хоч тролів не запрошують, адже вони не вельми здібні й тупоголові…

— Тролі? Невже ще й тролі існують? — Дарина опустилася у різьблене дерев’яне крісло та розгублено похитала головою. І на тобі! Ельфи, тролі, магія… — І де ж мешкають ті тролі?

— Дякувати Світлу, далеко звідси в горах, де клімат доволі суворий. Їхнє королівство Трольґор межує з нашим, а ті істоти агресивні й бридкі. Колись доводилося з тролями воювати, але зараз, на щастя, живемо з ними в мирі. Також Юнідар межує з Магетонією… Саме магетонці вважаються нашими союзниками, адже наш король одружений із сестрою їхнього правителя, хоча я й не вельми люблю тих магетонців... Пихаті, вважають себе вищими за усіх, досконалішими. Худорляві й витончені, білошкірі, мають сріблясто-білі коси, здебільшого блакитні очі… схожі на ляльок Барбі з твого світу, — Магда їдко реготнула. — Гоноруються тим, що в них найкращі маги! На відміну від людей, в магетонців є ментальні здібності, вони відчувають думки… Ну й що з того? Певні артефакти блокують ці здібності! Отож, зрозумій, дівчино, яка цінна в тебе магія! Насправді в тобі поєднані усі види магій, але проявляються вони через артефакти. Згодом про все дізнаєшся, навчишся їх виготовляти, — сьорбаючи м’ятний чай, хранителька здійняла з порцелянової тарілки пухкий бісквіт та запхала в рот. Жуючи, задумливо зіщулилася, наче щось обмірковувала.

— То кажете, що королева є магетонкою? — Дарина воліла бодай щось дізнатися про цей світ. — І яка вона, тутешня правителька?

— Пихата, як і всі магетонці, — ковтнувши шмат бісквіта, Магда надула губи й махнула рукою. — Звісно, дуже вродлива, як лялька, але надто зверхня… Можливо, саме такою і повинна бути королева? А ось нашого короля усі люблять! Мудрий правитель, поміркований… Радгор із династії Вардгольдів! — діловито здійняла палець. — Запам’ятовуй, Дарино, що тобі розповідаю! Про знатних, поважних осіб королівства варто знати! Отож, в нашого короля Радгора є два сини, Віртас та Корвін… Віртас — молодший із синів, але народжений у законному шлюбі з королевою-магетонкою, він і успадкує престол Юнідара, а ось Корвін, на жаль, бастард… Хоча старший і значно мудріший за свого брата, також доволі могутній маг! Такого би нам правителя після Радгора! Чому розповідаю про Корвіна? — жінка зітхнула, облизуючи цукрову пудру зі своїх губ. — Саме він є ректором Магічної Академії, де тобі доведеться навчатися, Дарино… Легендарна особа, сильний бойовий маг! Престол, на жаль, не успадкує, але лад наведе скрізь, де торкнеться його рука…       

— Отож, ректор академії Корвін, син короля… — Дарина намагалася запам’ятати почуте, чимало імен та назв. Стільки інформації, що за мить й голова лусне!