16. «Ніч з ворогом»

Елісанна тремтіла. Її тіло судомно здригалося, мов у лихоманці, а руки все ще стискали голову, закриваючи очі від того, чого не могли не бачити. З грудей виривались уривчасті схлипування, змішані з задушеним шепотом, наче вона вела війну сама з собою — чи з чимось, що намагалося проникнути в її свідомість.

Фламетар стояв нерухомо, лише очі його бігали то на неї, то на шухляду. Внутрішній інстинкт дракона кричав: бери її, хапай, трофей у тебе в руках! Але інший голос — той, що народився не в крові, а в чомусь глибшому, людяному, новому для нього — благав звернути увагу на ельфійку, що билась у тиші.

Він зробив крок назад, потім знову вперед. Його пальці стискались і розтискались. Він глянув на неї — вона вже ледь трималась. Коліна підігнулися, і вона опустилася на підлогу, здригаючись ще дужче.

— Елісанно… — прошепотів він майже беззвучно.

Але відповіддю був лише її тремор і тихе скиглення, як у пораненого звіра.

Він перевів погляд на шухляду. Повільно, з обережністю, мов боявся потривожити старого духа, Фламетар опустився навприсядки. Його пальці доторкнулися до ручки, і він висунув шухляду повністю.

Книга лежала перед ним.

І він завмер.

Вона була… чарівна. Спотворено прекрасна. Її обкладинка ворушилася, дихала, мов жива плоть. Символи на ній спалахували, затухали й знову розгорялись, мов очі, що моргають крізь туман. Його серце гупало так сильно, що, здавалось, навіть магія книги підлаштовувала свій ритм під нього.

Він простягнув руку. Пальці зависли над нею, ледве не торкнувшись.

Це вона. Артефакт. Мета. Суть усіх його пошуків. Причина політичної гри, тіней домовленостей, фальшивої заручини — усе це зводилось до цього моменту. Вона так близько, що її запах проникав йому в легені, одурманюючи, мов ладан для демонів.

І раптом — застиг.

Щось різко стиснуло в грудях. Немов холодна ланцюгова петля. Він знову подивився на Елісанну. Вона згорнулась калачиком біля стіни, тряслася, шепотіла щось безладне, її пальці судомно дряпали підлогу, мов вона намагалась вирватися з невидимої пастки.

Це була не просто магія.

Це була війна.

І книга — була зброєю.

Його пальці ще раз здригнулися над обкладинкою, та він зробив інший вибір. З глухим стуком він рішуче заштовхнув шухляду назад, ніби закривав клітку з хижаком.

Потім рвучко підвівся і кинувся до ельфійки.

— Тсс, — прошепотів він, опускаючись біля неї на коліна. Його руки обережно обійняли її плечі, втягуючи її в теплий захист свого тіла. — Я тут. Все добре. Це минеться…

Вона здригнулася під його дотиком, але не відштовхнула. Її тіло було крижане, як і її пальці, що несвідомо вчепилися йому в груди.

— Вона… вона говорить… вона хоче… — промовила Елісанна розгублено, втикаючись поглядом у порожнечу.

— Ніхто тебе не забере, — бурмотів Фламетар, не знаючи, чи бреше собі, чи їй. — Я тут. Ти в безпеці. Зі мною.

Його голос був м’який. Небачено м’який, як для нього.

Магія книги вщухала, але її присутність відчувалась — мов відлуння грози, що ще гудить у горах після зливи. Кімната дихала тишею, в якій щось залишилось недосказаним.

Але тепер Фламетар знав одне.

Книга належала не тільки йому.

Вона вже вплела свої нитки в Елісанну.

І щоб отримати її — йому доведеться або зруйнувати те, що тільки-но почало народжуватись… або врятувати цю дівчину не лише від книги, а й від самого себе.

Фламетар обіймав її ще кілька миттєвостей, тримаючи ельфійку в своїми міцними руками, поки її дихання не стало більш рівним. Її тремтячі плечі потроху заспокоювались під його теплом, але він відчував, як кожен його рух — навіть найменший — тягне за собою нову хвилю болю для неї.

Але раптом її очі — ще червоні від сліз — піднялись до нього. Вона дивилася прямо, шукаючи відповіді, та її губи лише трохи тремтіли, не вириваючи жодного звуку. Вона хотіла щось сказати, але він випередив її, наче відчув, що слова в її серці ще занадто заплутані.

— Нам багато що доведеться з'ясувати, — промовив він м'яко, ледь порушуючи тишу. Його голос звучав глибше, спокійніше, і він навіть не намагався приховати ту важку тривогу, яка проникала крізь його слова. — Я не хотів цього… Та здається, за цей час нашого знайомства мої пріоритети трохи змінилися.

Елісанна просто кивнула. В її погляді змішувались здивування й непевність, але в ньому була також і частка надії. Вона хотіла запитати, що це означає для них, але не знала, як правильно сформулювати свої думки.

Її пальці все ще тремтіли, коли вона намагалася відсторонитись від нього, але зробити це було важко. Її свідомість наче розкололась на частини, не знаючи, чи це була магія книги, чи її власна тривога, що захоплювала її.

Фламетар трохи прокашлявся, розриваючи момент тиші, і підвівся на ноги. Він не випустив її з рук одразу, але його рухи стали трохи менш інтенсивними, менш обіймальними. Він зберігав дистанцію, хоча його погляд не залишав її.

— Тобі не варто залишатися в цій кімнаті, поки книга незахищена, — сказав він, а його голос звучав рішуче, та з ноткою того самого відтінку турботи, що й раніше.

Елісанна вивела погляд, намагаючись заспокоїти себе, і миттєво зрозуміла, що не мала сил протистояти йому. Її погляд впав на шухляду, де лежала книга. Вона не могла відвернутися від неї — так, наче магія, яка її оточувала, не дозволяла їй уникнути цієї небезпеки.

Вона не сказала нічого, лише кивнула, але в її погляді була прихована ціла буря думок. Вона ніби збиралася сказати щось більше, але слова не могли вирватися.

Фламетар не давав їй часу на роздуми.

— Так, але… — почала вона, але одразу заїклася, коли його слова перерізали її репліку.

— Ти залишився в моїй кімнаті, — чітко заявив він, його голос став більш твердим, ніж звичайно. Здавалося, він не дозволяв їй уникнути цієї очевидної істини.

Елісанна зніяковіла і несвідомо почала відводити погляд. Ситуація, у якій вони опинились, зовсім не була простою, але на цей раз вона не заперечувала його слів. Вона поглянула на шухляду, подумавши прро книгу, що все ще лежала там, немов чекаючи на наступний крок. У її серці щось стискувалося. Зрештою, її погляд знову зустрів його очі.