15. «Двосторонні інтриги»

Звечоріло. Вікна кімнати потемніли, і тіні, що протягом дня ховалися у кутках, тепер безсоромно розляглися по всій підлозі, повільно повзаючи до стін. У повітрі зависла особлива тиша — не порожня, а насичена очікуванням. Нарешті у двері несміливо постукали.

— Пані Елісанно, вечеря подана, — пролунав голос старшої служниці.

Вона вже чекала на це. За годину до того скинула з себе пишний одяг нареченої і переодяглася у більш просту, але вишукану домашню сукню з м’якого темного оксамиту, що лагідно лягала по фігурі. Прикраси — масивне намисто, діадему та навіть браслет на щиколотці — вона залишила на столі біля дзеркала. Навіщо та урочистість, якщо шлюб уже укладено? Вона — дружина дракона. І ця думка не давала їй спокою.

Перед виходом з кімнати її погляд ще раз ковзнув до шухляди під вікном. Книга. Вона лежала там, схована, але важка присутність її не зникла. Наче щось пульсувало в дереві, змушуючи пальці нестримно тремтіти. Елісанна зібрала себе в кулак, тихо видихнула й вийшла з кімнати.

Дерев’яні сходи, старі та вузькі, зустріли її хрипким скрипом, що луною віддався по всьому дому. Вона ступала обережно, але кожен крок все одно відлунював у напруженій темряві маєтку, мов удари серця перед вирішальним словом.

У вітальні було затишно. Полум’я в каміні горіло рівно, відкидаючи теплі відблиски на стіни з темного дерева. Обідній стіл, хоч і невеликий, був заставлений так, що погляд губився у розмаїтті: тонко нарізане м’ясо гірського ведмедя, підсмажені морські фарфеї, пурлики у соусі з темного вина, салати з рожевого буркуння та хрусткого зелено-крижаного листя. Аромати сплелися в насичений туман, що солодко лоскотав ніздрі.

Фламетар уже сидів за столом. Простий, без зайвого блиску — біла сорочка, вільні чорні штани. Рукави були закочені до ліктів, і Елісанна мимоволі затримала погляд на його сильних передпліччях. М’язи рухалися під шкірою, коли він неквапливо нарізав шматок м’яса, тримаючи виделку та ніж із дивною грацією. Його усмішка була саме такою, як вона запам’ятала — лукава. Він кивнув їй мовчки, запрошуючи до столу.

Елісанна сіла поруч. Столова ложка в її руці видавалася надто важкою. Вона лише кивнула у відповідь, дозволяючи собі побіжно окинути страви поглядом, що довше затримувався не на їжі, а на ньому.

Її новий чоловік.

Їхня перша вечеря.

Мовчання осіло між ними густо, як роса в нічному лісі. Тепле, але тривожне.

Столові прибори цокотіли, дзвінко торкаючись порцелянових тарілок, ніби билися об невидимі стіни мовчання, що зростали між ельфійкою та драконом. Кожен з них був надто зайнятий власними думками, щоби порушити тишу першим. Тарілки поволі порожніли, але повітря між ними лишалося натягнутим.

Нарешті Фламетар заговорив, його голос був глибоким, хоч і трохи стриманим:

— То ти задоволена будинком?

Елісанна підняла голову.

— О, так, він чудовий. Дякую, — відповіла вона, намагаючись усміхнутись, та посмішка вийшла якоюсь натягнутою.

І знову мовчання. Навіть Фламетар — упевнений у собі володар полум’я і неба — здавалося, почував себе дещо незграбно за цим столом. Він продовжував їсти, повільно, мов відтягуючи щось неминуче.

Ще за кілька хвилин тиші, яку заповнювали лише звуки приборів і потріскування полін у каміні, заговорила Елісанна:

— То ми будемо завжди жити в цьому будинку?

Дракон відклав виделку, витер губи серветкою і витримав паузу, перш ніж відповісти:

— Ні. Я вже отримав дозвіл від твого батька на землю у Сільвас Елеарн. Незабаром почнеться будівництво нового маєтку.

Елісанна завмерла з ложкою в роті. Її погляд застиг у далечині. Уява, не питаючи дозволу, вже намалювала картину: сонячне подвір’я, розкішний ельфійський дім, ігристе сміхотіння дітей, що бігають по траві босоніж... Їхні діти? Вона йому варить чай. Він читає книгу біля вікна.

Її серце раптом стиснулось. Від цих образів апетит миттєво зник. Вона прокашлялась, намагаючись вигнати тривожні тіні з думок. Її пальці трохи тремтіли, і не лише від хвилювання.

Бо сьогодні ж — їхня перша шлюбна ніч.

У традиціях ельфів не було обов’язку до консумації. Сам шлюбний контракт уже вважався священним зв’язком. Але Елісанна не знала, що саме очікує Фламетар. Він здався спокійним, майже байдужим до ситуації. Його рухи були розмірені, погляд — м’який, і в його поведінці не було навіть натяку на тиск. Можливо, він зовсім не мав намірів торкатись її цієї ночі?

Він їв далі, неквапливо, немов нічого особливого не відбувалося.

І тут — щось змінилося.

Здавалося, тиша раптом згусла. Вогонь у каміні тріснув трохи голосніше, ніж слід було. Ложка в руках Елісанни затремтіла. Вона завмерла.

До її чутливого слуху долинуло шепотіння.

Тонке, тягуче, як дим. Наче шовк по каменю. Вона не могла зрозуміти, що воно говорить — поки не почула чіткі, окремі слова:

— Відкрий…
— Прочитай…
— Покажу…

Хвиля холоду пройшла по її хребту. Шкіра вкрита мурашками, руки стали крижаними. Її тіло здригнулося, як струна, щойно торкнута чимось невидимим. Серце заколотилось. Шепіт набирав сили, вже майже не ховаючись — він був усюди: у стінах, у підлозі, в самому повітрі.

І тоді вона зрозуміла.

Книга. Вона… не захищена. Тут немає магічного бар’єру її батька. Вона відчуває свободу. Вона бере контроль.

Елісанна повільно підвела очі. Її зіниці розширилися, коли вона зустрілася поглядом із Фламетаром.

І він теж це чув.

Його очі потемніли, м'язи напружились. Рука з виделкою завмерла в повітрі. Тиша в кімнаті раптом стала майже агресивною, насиченою тривогою. Обоє не сказали жодного слова, але в їхніх поглядах читалася одна й та сама думка.

— Це що?.. — прорізав тишу грубий, глибокий голос дракона, мов грім, що раптово обірвав спокій після бурі.

Елісанна здригнулася, очі її закліпали, мов спіймана на місці злочину, і вона почала мимрити щось незрозуміле, ковтаючи слова: