9. «Печера багатств»

Розмова з батьком не давала Елісанні спокою протягом наступних днів. Їжа втратила смак, а настрій згасав, щойно вона поверталася думками до його слів. Вона була вразливою до впливу книги, і її життя, можливо, опинилося під загрозою. Але ще страшнішими були новини про навчання магії... Вона уявляла все інакше.

Змалку Елісанна мріяла про те, як вивчатиме ельфійські заклинання — чисті, мелодійні, витончені, як сама природа. Але тепер її судилося вчитися у відьми. Магія крові... Брудна, темна, непередбачувана. Вона не заперечувала силу відьом, проте, як і всі ельфи, поділяла певні переконання щодо їхніх ритуалів. Відьомська магія завжди мала присмак болю. Колись вони приносили жертви, служили демонам, й хоча зараз часи змінилися, багато з них не відмовилися від давніх обрядів. У маєтку Фаелар жили прислужниці-відьми, і Елісанна не раз помічала, як вони нишком виконують свої ритуали у священні ночі.

А тепер їй належало стати частиною цього світу.

Цього вечора мав відбутися її перший урок. Вона хвилювалася, блукаючи кімнатою, мов дикий звір у клітці. Лякала не лише магія, а й сам факт, що вона вирізнятиметься серед ельфів.

— Юна пані! — до кімнати влетіла Вальтрутта, її очі світилися тривогою. — Вчитель прибув! Ну ж бо, ходімо донизу.

Ельвіон не дозволив би відьмам заходити до маєтку вдень, тож навчання було заплановане на пізній вечір. Елісанна ковзнула поглядом по дзеркалу й швидко пішла за Вальтруттою. Що нижче вона спускалася сходами, то сильніше билося її серце.

На порозі стояв чоловік. Високий, стрункий, із довгим білявим волоссям, зібраним у неохайний хвіст. Його очі, темні, немов нічне небо, спостерігали за нею з легким зацікавленням. В руках він тримав портфель із чорної шкіри.

— Дозвольте представитися, — м'яко промовив він, і його голос мав дивне тепло. — Моє ім'я Равеліус.

Він посміхнувся, але його усмішка здавалася тінню чогось глибшого.

— Равеліус Моркар буде вашим наставником, пані, — додала Вальтрутта. Її вираз обличчя видавав усе: їй, як і Елісанні, ця ідея не подобалася.

Ельфійка чемно вклонилася, не знаючи, що сказати. Очевидно, цей чоловік уже все знав про неї. Вальтрутта жестом запросила їх іти за нею.

Елісанна здивовано зупинилася, коли зрозуміла, куди вони прямують.

— Вальтрутто, — звернулася вона тихо. — Де відбуватиметься навчання?

— У бібліотеці, юна пані, — сухо відповіла відьма.

— Але ж... — хотіла заперечити Елісанна, та служниця не дала їй закінчити.

— Ваш батько вже подбав про книгу, тож не хвилюйтеся.

Ельфійка зітхнула, розуміючи, що рішення вже ухвалене. Вона кинула погляд на Равеліуса — він і далі усміхався. Але тепер їй здавалося, що в цій усмішці крилося більше, ніж просто люб'язність.

Зі змішаними почуттями вона рушила до бібліотеки, де чекало щось, що могло змінити її долю назавжди.

Равеліус Моркар виявився доволі приємним чоловіком. Його поведінку можна було назвати "специфічною", але він викладав матеріал напрочуд чітко та захопливо.

— Що ж, магія крові — одна з наймогутніших і найдавніших практик. Чи знаєте ви чому? — запитав він, уважно вдивляючись в Елісанну.

— Вона пов'язує душу людини із заклинанням, — невпевнено відповіла дівчина.

— Майже так, — загадково мовив він, торкаючись пальцями сторінок старого фоліанту. — У казках часто кажуть, що магія крові зв'язує душу з чарами, що це ніби «продати душу демону». Але насправді все набагато складніше... і водночас цікавіше.

Елісанна схилилася вперед, уважно слухаючи.

— Що найважливіше для кожного з нас, юна леді? — повчально продовжив Равеліус.

— Життя?

— Вірно! — виголосив він із легкою усмішкою. — Але що таке життя? Чи це просто биття серця? Чи, може, щось більше?

Елісанна замислилася, а він продовжив:

— Життя — це не просто існування, це енергія, яка протікає крізь усе живе. У наших тілах ця енергія зосереджена в крові. Саме тому маги крові вивчають не просто заклинання, а саму тканину світу, що пов'язує душу, плоть і долю.

Він поклав руку на книгу перед собою і злегка провів пальцями по її обкладинці.

— У традиційному ритуалі магії крові чаклун вивільняє нитки життя — древні зв'язки між тілом і душею, що нагадують тонкі потоки енергії, схожі на живі артерії світу. Це називається «жертовне плетиво». І ось що цікаво: ця магія не лише вимагає від нас віддавати частку себе, а й уміти керувати цими нитками, вплітаючи їх у закляття. Саме тому давні ритуали передбачали використання крові — її червоні потоки є лише фізичним проявом цих нитей.

— Тобто... магія крові — це не просто жертви? — Елісанна не була впевнена, чи їй подобається ця думка.

— Жертва — це лише інструмент. Іноді вона потрібна, але лише ті, хто не розуміє справжньої природи цієї магії, сприймають її як щось лише темне, — Равеліус спрямував на неї пильний погляд. — Магія крові — це перш за все магія життя, а не смерті.

Він зробив коротку паузу, дозволяючи дівчині осмислити почуте.

— Але найцікавіше ось що, — продовжив він, з ледь помітною іронією в голосі. — Ви знаєте, хто насправді започаткував магію крові?

Елісанна заперечно похитала головою.

— Ельфи, — посміхнувся він. — Твої предки.

Вона здивовано розкрила очі.

— Але... Як це можливо?

— Колись давно, в часи найзапекліших воєн, ельфи шукали спосіб захистити себе, — пояснив Равеліус. — Вони виявили, що можна вплести власну життєву силу в закляття, роблячи його майже непорушним. Так народилася магія крові. Та згодом ця практика стала небезпечною, адже надто багато чарівників гинули, виснажуючи себе задля могутності. Тоді ельфійська знать вирішила заборонити її, стерши згадки про свою роль у її створенні. І ось, як бачиш, вона залишилася у спадок відьмам.

Равеліус знизав плечима, а потім засміявся:

— Демони теж намагалися оволодіти цією силою... Але це було настільки безглуздо! Уяви: демони, що черпають магію з життя, хоча вони самі є втіленням його протилежності!