8. «Таємниця роду Фаелар»

Серед суворих гір Дракенхолму, розітнутих вітрами й огорнутих тінями, спалахнула вогняна блискавка. Простір затремтів, і там, де ще мить тому панувала порожнеча, постав високий, статний чоловік. Його силует здавався самим уособленням шляхетності: витончений костюм ельфійської роботи щільно огортав його постать, мерехтячи срібним мереживом і холодним блиском металевих вставок. Обличчя, висічене з граніту витонченості, не виражало ані подиву, ані тривоги—лише незворушну впевненість і ледь відчутний холодний присмак влади.

Ельвіон Фаелар неквапливо рушив вперед, його кроки розмірено лунали у безмовності, ніби підкреслюючи його абсолютний контроль над ситуацією. Замок здіймався над вершинами гір, темний і мовчазний, мов давній спостерігач, що приховує свої таємниці за важкими мурами. Ельф заздалегідь сповістив господаря про свій візит, однак ніхто не вийшов йому назустріч.

Сходи, що вели до головних воріт, здавалися безкінечними, та він піднімався ними без поспіху, сповнений величної невимушеності. Досягнувши дверей, він на мить зупинився, можливо, даючи можливість невидимим очам за ними нарешті виявити повагу й відкрити прохід. Проте все, що відповідало йому,—шепіт вітру, що гуляв між деревами, і важкий подих давніх каменів.

Зазвичай двері відчинялися перед ним ще до того, як він наближався. Тепер же, з примарною тінню роздратування, Ельвіон підняв руку й двічі постукав. Сам факт того, що йому доводилося це робити, був майже образливим.

Тиша, що зависла після ударів, здавалася вагомішою за будь-які слова.

Ворота розчинилися повільно, з протяжним скрипом, ніби сам замок неохоче приймав гостя. За ними з'явилися дві постаті—ельфи-служники, проте їхній вигляд мало нагадував шляхетну расу. Це були низькорангові ельфи, покручені, низькорослі істоти, що своєю сутністю більше скидалися на гоблінів. Криві плечі, сутулі спини, довгі, гачкуваті носи—вони здавалися пародією на власний народ.

Побачивши Ельвіона, вони схилилися в глибоких поклонах, аж хребти їхні хруснули, як сухе гілля. То було водночас жалюгідно і комічно.

Ельвіон Фаелар не зрушив з місця, стоячи рівно, з високо піднятим підборіддям, гордовито очікуючи запрошення.

— Проходьте, пане, — прохрипів один зі служників і витягнув вузлувату руку, вказуючи шлях.

Ельф ступив за поріг і зупинився, оглядаючи замок зсередини. З близької відстані він здавався ще величнішим—чорні стіни здіймалися вгору, ніби намагаючись приховати небеса. Біля входу чекав ще один слуга—на цей раз відьмак, чоловік із холодними очима і загадковою посмішкою. Він мовчки підняв руку, запрошуючи гостя пройти далі, а потім шанобливо схилив голову.

— Пане Фаеларе, господар уже чекає на вас у залі переговорів, — промовив він оксамитовим голосом.

Ельвіон не відповів. Лише ледь підняв підборіддя, змушуючи слугу відступити. Відьмак розвернувся і рушив уперед, ведучи гостя через довгі темні коридори. Холодні кам'яні стіни, оздоблені візерунками давнини, зловісно відкидали тіні від свічок. Атмосфера величі та багатства струмувала крізь кожен камінь замку—вирізьблені барельєфи, позолочені деталі меблів, розкішні штори з важкого оксамиту.

Замок пахнув грошима, владою і чимось невловимо небезпечним.

Діставшись до високих дубових дверей, відьмак різко зупинився і двічі постукав. З того боку майже миттєво відчинилися, пропускаючи їх усередину. У кімнаті, розміщений на дивані, чекав сам Фламетар.

— Господарю, прибув гість, — з урочистістю повідомив відьмак.

— Гаразд, Карле. Нехай входить, — неквапливо мовив дракон.

Слуга відступив убік, і Ельвіон рушив уперед. Його постава залишалася гордовитою, а коли він схилив голову в поклоні, то зробив це рівно настільки, щоб не образити, але й не принизитися.

— Доброго вечора, пане Ельвіоне, — привітався Фламетар, примружуючи очі.

— Так, доброго вечора, — відповів ельф.

— Нумо, сідайте, почувайтеся як удома, — улесливим тоном запропонував дракон, жестом вказуючи на диван навпроти.

Ельвіон опустився на м'яку червону шкіряну оббивку, вже готуючись до розмови, заради якої прибув, але його несподівано перебили.

— Я хотів би...

— Ви пригощайтеся, — Фламетар кивнув на маленький дерев'яний столик між диванами.

На ньому стояли два келихи з рідиною темно-червоного кольору, що нагадувала кров, та розмаїття незвичних для ельфа закусок.

— Е-е... так, дякую, — відповів Ельвіон, ледь помітно зволікаючи.

Він відчув, як його гордість, здавалося б, непохитна, на мить похитнулася. Впевненість Фламетара була настільки природною, що змушувала підкорятися. Але його увагу привернуло інше—страви на столі виглядали... дивно.

— Не бійтеся, воно не кусається, — насмішкувато додав дракон, помітивши стривожений погляд співрозмовника.

Ельф квапливо запихнув собі до рота шматочок чогось не надто привабливого, швидко розжовуючи й намагаючись не подати виду, що йому це не подобається. Він так само швидко проковтнув закуску. Дракон спостерігав за цим з ухмилкою.

— Тож ви хотіли щось повідомити? — награно люб'язно запитав він.

— Так, — уже не так впевнено промовив Ельвіон. — Я хотів би обговорити з вами шлюбну угоду.

— Он як, — протягнув Фламетар. — А що з нею?

— Я пропоную укласти її найближчими днями. Розумію, це може здатися поспішним...

— Гаразд, — не дав завершити ельфу дракон. — Впевнений, у вас вдосталь аргументів, щоб це зробити. Я не проти.

Ельвіон застиг. Він не знав, що сказати далі. Він не очікував, що Фламетар так швидко й легко погодиться, тож ретельно готував промову, сповнену аргументів "за".

— Ви швидко погодилися, — усе ж промовив ельф. — Чому? — У його голосі прозвучала підозра.

— Я сумніваюся, що за кілька місяців щось сильно зміниться, — коротко кинув Фламетар. — Я й так погодився на шлюб із вашою донькою.

Ельвіон насупився. Насправді, його турбувало, що дракон так легко приймав усі його пропозиції. Коли він вперше заговорив про одруження Фламетара з Елісанною, темний проблиск чогось невідомого в очах дракона не міг залишитися непоміченим. Звісно, Фламетар був шляхетним драконом, певно, з найкращою репутацією серед своїх. Та все ж батько хвилювався за доньку, хоч і добре це приховував. Він не дозволив би нікому образити Елісанну, тому уважно придивлявся до дракона.