1. «Угода заради майбутнього»

Десь далеко серед могутніх гір заховалася маленька, але дивовижна країна Астрелія. Її серце — столиця Міранвелл, розташована у самому центрі гірського краю, серед густих лісів, що тремтять від вітру, і сріблястих річок, чиї води славляться цілющими властивостями. Ця країна, немов виткана з чарів, була оазою краси й гармонії, а її мешканці — загадковими, наче самі гори, які її оточували.

Астрелія була захищена природною стіною з височенних гір, за якими починалося незвідане. Місцеві жителі плекали легенду про давніх велетнів, які колись населяли ці землі. Коли їхню країну поглинула війна, вони, не шкодуючи себе, стали навколо Астрелії, утворивши непробивний щит. Час перетворив їхні тіла на камінь, а згодом — на гори. Однак подейкують, що вони й досі живі, їхні серця б'ються в ритмі землі, а духи охороняють країну й усіх, хто в ній мешкає.

Окрім чарівної столиці Міранвелл, Астрелія мала ще кілька невеликих містечок, кожне з яких ховалося в своїй унікальній тіні. Найближче до столиці розташовувалося поселення Сільвас Елеарн — витончене ельфійське містечко, що нагадувало про гармонію природи та мистецтва. Далі лежали інші міста: Вальдрінор — культурний центр із театрів і майстерень, де народжувалися шедеври; Дракенхолм — величезні гірські печери, що стали домівкою для драконів; та ще багато менших поселень, серед яких Фелдмор, Каваретт і Моргенсейт. Кожне місто мало свою атмосферу, свою історію, яку можна було почути в шелесті листя чи дзюркотінні річок.

Мешканці Астрелії вражали своїм різноманіттям. Тут панувала гармонія рас, які співіснували, здавалося, вічно. У темних лісах ховалися тролі й хобіти, тоді як феї воліли ближче до міських поселень, створюючи сади, сповнені магії. Демони знаходили притулок у похмурих ущелинах, а архідемони обирали для своїх осель вулкан, що здіймався серед гір, немов сторожовий вогонь. Русалки зачаровували своїм співом у чистих водах річок і озер.

Ельфи будували величні замки поблизу столиці, демонструючи свій витончений смак і багатство. Вампіри, зі своїм аристократичним шармом, оселялися у старовинних маєтках на віддалених окраїнах, а перевертні вподобали життя серед міських жителів, де могли насолоджуватися компанією і пригодами.

Дракони ж залишалися істинними господарями гір. У їхніх печерах, за легендами, зберігалися нескінченні скарби, накопичені поколіннями. Вони передавалися як спадок від пращурів, котрі в давні часи здобували золото й артефакти в кровопролитних битвах. Кажуть, одного життя не вистачило б, щоб перерахувати їхнє багатство. Це золото — символ їхньої могутності й пам'яті про славні перемоги.

Астрелія, немов витвір мистецтва, поєднувала в собі магію, історію та незвідані таємниці, які вабили мандрівників і будили уяву тих, хто чув про цю загадкову країну.

Серед м'яких пагорбів Сільвас Елеарн, де в повітрі витає аромат магічних квітів, а дерева, немов стражі стародавньої мудрості, схиляють свої розлогі віття, здіймається ельфійський маєток — втілення естетики та вишуканості. Він немов вилитий зі світла, застиглого у камені, і несе в собі віковічну пам'ять ельфійської шляхти, яка оберігала та збагачувала культуру цього чарівного краю.

Фасад будівлі, що виглядає витвором мистецтва скоріше ніж звичайним житлом, сплетений із білого каменю, прикрашеного барельєфами квітів, що ніби розпускаються під поглядом перехожого. Та найдивовижнішим було те, що ці різьблені в камені троянди й лілії доповнювалися живими пагонами — справжніми квітами, які проростали крізь камінь, наче сама природа торкнулася цієї будівлі своїм ніжним подихом. Гліцинія, кучеряві троянди й тонкі стебла фіалкових ліан тягнулися до неба, їхні бліді пелюстки світилися у променях призахідного сонця, віддаючи відблиски бузкового золота.

Вікна цього маєтку, високі та аркові, нагадували очі, що вдивлялися в далечінь, спостерігаючи за змінами століть. Їхнє скло, прикрашене візерунками у вигляді тонких сріблястих гілок, відбивало світло, розкидаючи райдужні відблиски на мармурову бруківку. Двері, що вели до маєтку, були окремим витвором мистецтва: вирізьблені з темного дерева, обрамлені кованими візерунками, які витончено перепліталися у вигляді виноградних лоз. При одному лише погляді на них ставало зрозуміло — це не просто двері, а символ гідності та традицій роду, що тут мешкав.

Навколо садиби розкинулася чарівна огорожа з живих рослин, що формували природний бар'єр між маєтком та зовнішнім світом. Її створили ельфійські садівники за допомогою стародавньої магії — кущі були висаджені таким чином, що їхні гілки самі впліталися у вигадливі візерунки, залишаючи між собою вузькі аркові проходи, крізь які можна було пройти лише тим, кому дозволили господарі.

Сад, що оточував садибу, був сповнений граційної пишноти. Троянди ніжних відтінків — від мерехтливого лілового до ніжно-рожевого — розкривали свої пелюстки назустріч вітру, видихаючи аромат, що навіював мрії. Тут росли й нічні фіалки, які в темряві світилися примарним блакитним сяйвом, додаючи саду містичного вигляду.

Та найбільш дивовижним видовищем були метелики — маленькі, невагомі створіння, що повільно кружляли поміж квітів. Вони не були звичайними: їхні крильця переливалися сріблом і світлом, залишаючи за собою легкий серпанок магічної аури. Це був вірний знак, що у маєтку мешкає справжня ельфійська родина, бо такі метелики з'являлися лише там, де кров найдавніших родів плела свою історію.

У тиші саду чувся тихий, ледве вловимий шепіт вітру, що переплітався з мелодійним дзюркотінням фонтанів. Вода в них була кришталево чистою, вона текла між кам'яними фігурами, що зображали ельфійських богинь та духів лісу. Легкі тіні ковзали між деревами, неначе сам ліс спостерігав за садибою, оберігаючи її від чужинців.

Цей маєток був не просто домом — він був частиною самого Сільвас Елеарн, його живого серця, що билося у ритмі природи й магії. Він приховував у собі століття історій, недосказаних легенд та спогадів, що шепотілися у вінках троянд та мерехтіли у світлі фіолетових ліхтарів, що запалювалися на заході сонця.