Розділ 20

Марія ступила на перший кам’яний поріг храму Чокекірао. Вона відчула прохолоду під ногами і легке тремтіння каменю. Серце Сонця в її руці тепліло, передаючи кожен нюанс нерівності плит, кожен відгомін стародавньої енергії. Алекс і Рафаель йшли за нею, уважно оглядаючи стіни і кам’яні колони, що здіймалися до височезних склепінь.

— Пильність, — прошепотів Рафаель. — Тут кожен крок може бути пасткою.

Марія нахилилася, розглядаючи складні символи на плитах. Вони злегка світилися золотистим відтінком, реагуючи на присутність артефакта.
— Серце Сонця… — шепотіла вона. — Показуй нам шлях.

Поступово вони рухалися вузькими коридорами. Кам’яні плити іноді хиталися, старі сходи скрипіли, а глибокі щілини між каменями загрожували провалом. Подих Сонця відгукувався легким світінням, сигналізуючи про наближення до важливих точок.

Алекс оглянувся:
— Виглядає, ніби храм живий.

— Він перевіряє нас, — тихо відповіла Марія. — Кожна пастка, кожен символ - випробування.

Вони підійшли до великого залу, де на стінах були гравіювання з зображеннями стародавніх ритуалів. Кам’яні плити під ногами трохи хиталися, але тепло Серця Сонця допомагало Марії відчувати безпечний шлях.

— Обережно, — сказала вона, ведучи їх через зал. — Кожен крок важливий.

Рафаель простяг руку, щоб підстрахувати Алекса. Вітер, що пробивався крізь щілини, шепотів серед руїн, підсилюючи напруження.

— Подих Сонця слабко відгукується, — зауважила Марія. — Ми наближаємося до його джерела.

Вони продовжували рухатися коридорами, де стіни звужувалися, а стеля ставала нижчою. Кам’яні колони створювали відчуття лабіринту, де кожна тінь могла приховувати пастку або загадку.

Марія натиснула перший символ на плиті — легкий тріск пролунав у залі, і частина підлоги повільно зрушилася, відкриваючи вузький прохід далі.

— Добре йдемо, — прошепотів Алекс.

Вони пройшли ще кілька метрів, коли перед ними відкрилася велика кам’яна зала з кількома сходами, що вели вгору до центрального приміщення. Символи на стінах засяяли сильніше, і Подих Сонця відгукнувся яскравішим світлом.

— Відчуваєте це? — спитала Марія. — Храм показує нам шлях.

Рафаель кивнув:
— Тут Левін залишив свої сліди. Його енергія проникає навіть крізь камінь.

Вони почали підніматися сходами, уважно обминаючи тріщини і хиткі плити. Алекс кілька разів ловив Марію, коли плита під її ногою здригалася. Серце Сонця нагадувало про небезпеку теплом і пульсацією, а Подих Сонця підсвічував вузькі кам’яні щілини.

В середині залу вони помітили нову головоломку: кілька важких кам’яних плит з символами, що складалися у певний візерунок. Лише правильне натискання могло відкрити шлях далі.

— Це схоже на… стародавній механізм, — промовила Марія, уважно оглядаючи символи. — Серце Сонця дає нам підказку.

Алекс підкликав її:
— Давай обережно, один невірний крок — і ми можемо залишитися тут назавжди.

Рафаель підстрахував плиту, і Марія обережно натиснула символи у правильній послідовності. Кам’яний бар’єр повільно зрушився, відкриваючи шлях у глиб храму.

• Подих Сонця допомагає Серцю, він хоче об’єднатися і тому, напевно, допомагає нам, - сказала Марія.

Вітер грав листям у вузьких щілинах, відлуння кроків розносилося по залі, а стародавні символи світилися золотистим світлом. Чокекірао ніби оживало, підказуючи правильний шлях і випробовуючи героїв на уважність, сміливість та взаємодію.

⁘ ⁘ ⁘

Вузький прохід вивів їх до великої кам’яної зали, де підлога була складена з величезних плит, деякі з яких хиталися під найменшим дотиком. Символи на стінах засяяли сильніше, а Серце Сонця в руках Марії відгукувалося теплом, що наче підказувало безпечний шлях.

— Тут треба крокувати обережно, — сказала вона, відчуваючи пульсацію артефакту. — Кожен крок має значення.

Алекс обережно ступав слідом, намагаючись не порушити рівновагу.
— Пульсація стала сильнішою біля тієї плити, — зауважив він. — Мабуть, там пастка.

Рафаель підійшов ближче, досліджуючи плиту руками:
— Так, вона хитка. Якщо наступити неправильно… краще використати Серце Сонця для стабілізації.

Марія підняла руку з артефактом, і плита злегка піднялася, створюючи надійну опору для кроку. Алекс ступив слідом, а Рафаель підстрахував. Пульсація Серця Сонця стала сильнішою, коли вони рухалися далі, мов підказуючи: "Правильний шлях обрано".

В глибині зали стояли кам’яні колони, височезні та вкриті древніми гравіюваннями. Між ними проходили вузькі проходи, де будь-який неправильний крок міг обернутися небезпекою.

— Я відчуваю присутність Левіна, — промовив Рафаель. — Його енергія тут, у самому серці храму.

Марія стиснула Серце Сонця сильніше: тепло розливалося по руці, відчуття контролю змішувалося з напругою.
— Тільки разом ми зможемо пройти це, — сказала вона. — І знайти Подих Сонця, який залишився у Левіна.

Вони рухалися далі, обходячи вузькі платформи та хиткі плити. В декількох місцях підлога провалювалася, відкриваючи вузькі ями, а над ними висіли стародавні кам’яні балки, що могли обрушитися.