Розділ 17

 розкривалися перед ними величними терасами і вузькими серпантинами, які то піднімалися вгору, то обривалися вниз стрімкими уступами. Сонце ще не встигло піднятися високо, але вже освітлювало верхівки гір, розфарбовуючи їх у рожево-золотисті відтінки. Кожен промінь, що відбивався від каміння, здавався Марії сигналом: «Будь уважна».

Вона стиснула Серце Сонця у долоні, відчуваючи його теплий пульс. Кожен камінь, кожне дерево, навіть повітря навколо вібрувало енергією. Це була не страхітлива магія, а передчуття — передчуття того, що Левін, ще не показавшись фізично, вже впливає на простір навколо.

— Відчуваю… — прошепотіла вона, ледве чутно. — Рух у скелях, немов вони самі спостерігають за нами.

— Левін? — запитав Алекс, піднімаючи брови.
— Так, — коротко відповіла Марія. — І це лише частина його впливу. Подих Сонця робить гори живими, і вони реагують на його енергію.

Рафаель йшов трохи позаду, уважно оцінюючи кожен крок. Він знав: каміння може здригнутися, земля хитатися, а рослини піднятися, неначе живі руки. У джунглях Амазонії вони вже бачили прояв сили артефактів, але тепер у Чокекірао це відчувалося набагато сильніше.

— Ти впевнена, що ми рухаємося правильно? — спитав Алекс, відводячи погляд від крихких уступів і дивлячись на Марію.

Вона посміхнулася ледь помітно:
— Не лише я. Серце Сонця теж веде нас.

Алекс кинув швидкий погляд на золотаве світло, що ледь просвічувало крізь тканину рукавички Марії.

Стежка звивалася між скелями. Вітер приносив запах сирої землі та квітів, які розквітли на кам’яних терасах. Кожен звук, кожен шелест листя став сигналом: тепер будь-який необережний крок міг видати їх присутність.

— Пам’ятаєш, як у джунглях Амазонії рослини реагували на Серце і Подих? — тихо запитав Рафаель.
— Так, але тут гори більш упорядковані і непередбачувані, — відповіла Марія. — Каміння, тріщини, повітря — все стало активним.

Алекс поглянув униз, на вузький уступ, що йшов над глибокою прірвою:
— Мені здається, що кожен камінь тут може зрушитися. І ти відчуваєш це через артефакт?

Марія кивнула. Серце Сонця видавало теплі хвилі, що підказували, де земля більш стабільна, а де небезпека. Вона зробила крок уперед, і відчуття злегка прискорило пульс.

— Вперед, обережно, — промовила вона. — І слідкуйте за кожним сигналом.

Вітер підхопив волосся Марії, а сонце пробивалося крізь гірські схили. Тіні на камінні виглядали як рухомі фігури. Їхній шлях до Чокекірао перетворювався на справжню гру: крок вперед — і ти живий, крок убік — і пастка може бути активована.

— Ти бачиш ці тіні? — шепотів Алекс. — Вони рухаються самі по собі.

— Не самі, — відповіла Марія. — Левін присутній, і Подих Сонця впливає на все навколо. Ми відчуваємо його через артефакти.

Рафаель нахилився, торкнувся каменю. Той був теплий і злегка вібрував.
— Він тут був недавно, — прошепотів він. — І те, що відчуває Серце Сонця — це лише частина його сили.

Марія поглянула вперед: вузький серпантин звивався між уступами, а перед ними відкривалася перша тераса Чокекірао. Платформи, розбиті кам’яні сходи, зарослі мохом — все здавалося спокійним, але внутрішнє передчуття говорило, що тут прихована небезпека.

— Ось воно, — сказала вона. — Перший етап. Ми ще не зустріли його фізично, але його присутність відчувається на всьому навколо.

Вони рушили вперед. Серце Сонця пульсувало сильніше, ніби відчуваючи Подих Сонця Левіна, що вже впливав на місцевість. Кожен крок був обережним, але рішучим — тепер починалася справжня гра артефактів і сили.

⁘ ⁘ ⁘

Стежка звивалася між кам’яними терасами, і тепер вони відчували, що кожен крок контролюється невидимою силою. Каміння під ногами похитнулося майже одразу, як тільки Марія ступила на вузьку плиту. Серце Сонця відреагувало миттєво: тепла хвиля прокотилася по її долоні, підказуючи, що місце небезпечне.

— Обережно… тут щось не так, — попередила вона.

Алекс нахилився і перевірив плиту, але нічого не помітив. Природа виглядала звичайною, і тільки легка вібрація під ногами видавала пастку.

— Це Подих Сонця, — тихо промовив Рафаель. — Він створює ілюзію безпечного шляху, але насправді кожен камінь може стати пасткою.

Марія кивнула, стискаючи Серце Сонця ще сильніше. Вона відчула, як енергія Левіна створює хвилі у повітрі і в землі, і як їхній артефакт реагує на ці коливання.

— І ми повинні слідувати за сигналами Серця, — сказала вона. — Кожен крок тепер підказує нам, де небезпечно.

Вони просувалися вузьким проходом, де з одного боку була вертикальна стіна, а з іншого — обрив. Вітер грав із волоссям Марії, несучи запах мокрого каміння та старого моху. Раптом тріск гілки привернув увагу Алекса.

— Хтось тут є, — прошепотів він, і Марія відчула легку тремтливу хвилю у Серці Сонця.

— Не фізично, — пояснила вона. — Його енергія реагує на нас. Це Левін.

Рафаель дивився на тіні, що рухалися поряд: дрібні камінчики хиталися без видимої причини, трава коливалася, наче хтось проходив крізь неї, але ніхто не з’являвся.

— Він керує навіть рослинами, — додав Рафаель. — Все це — його Подих.