Розділ 15

Джунглі Амазонії, густі й небередбачувані, залишилися позаду. Марія, Алекс та Рафаель вдихнули на повні груди, відчуття волі і свіжого повітря. У найближчому селищі вони взяли машину, щоб добратися потрібного їм місця. Дорога вела їх звивистими стежками, що піднімалися між пагорбами й поволі відкривали вид на гірське містечко біля підніжжя Анд. Туман ранку ще стелився між деревами, і вони обережно пересувалися вузькими стежками, уважно слідкуючи за дорогою.

— Поглянь на ці схили, — прошепотів Алекс, нахиляючись трохи вперед, щоб оцінити крутість підйому. — Якщо не встигнемо вчасно, можна надовго застрягти.

— Тому ми рухаємося обережно, — відповіла Марія, не відводячи погляду від карти, що лежала на її колінах. — Левін залишив сліди, але ми можемо їх передбачити. Він завжди залишає натяки.

Повітря ставало сухішим, а запах землі й гірських трав змішувався із відлунням річки, що петляла униз по долині. Вони обмінювалися короткими репліками, іноді жартували, щоб зняти напруження. Рафаель сидів за кермом мовчазний і уважний, слідкуючи за дорогою.

— Ти завжди такий серйозний, — злегка підколював його Алекс, — а я вважаю, що інтуїція теж має місце.

Марія кинула на нього короткий погляд, і на її обличчі з’явилася ледь помітна усмішка.

— Інтуїція не завжди рятує, особливо коли йдеться про Левіна.

Коли вони нарешті дісталися містечка, сонце вже спускалося за гори, розфарбовуючи небо у ніжні відтінки рожевого та оранжевого. Містечко виявилося маленьким, затишним, з вузькими вулицями і будинками, побудованими з каменю та дерева. Тут пахло свіжоспеченим хлібом, деревом і гірським повітрям. Готель, де вони зупинилися, стояв на невеликому підвищенні з терасою, що виходила на долину й річку внизу.

— Нарешті трохи спокою, — промовив Алекс, роззираючись довкола. — Після джунглів хочеться відпочити, хоча б на ніч.

— Спокою? — усміхнулася Марія. — Тільки на хвилинку. Левін попереду…

Вони піднялися на терасу, де вже чекала легка вечеря. Рафаель, виснажений дорогою, швидко пішов відпочивати. Легкий вечірній вітер приносив аромат гір і квітів, а лампи на терасі давали м’яке, затишне світло.

— Пам’ятаєш, як ми вперше зустрілися? — почав Алекс, коли вони сіли за стіл. - На тому об’єкті з Крісом… Хто він для тебе був?

Марія подивилася на горизонт:
— Кріс… був одним із моєї команди. І одним з найкращих...

— «Одним із найкращих»? — обережно уточнив Алекс. — Тобто… він був твоїм другом?

— Так, — сказала Марія, ледь посміхаючись. — Але більше нічого не скажу. Деколи мовчання каже більше, ніж слова.

Офіціант приніс пляшку місцевого вина, і Алекс наповнив два келихи. Вино пахло стиглими ягодами і гірськими травами, було прохолодне і м’яке. Алекс підняв келих, трохи нахилившись вперед:

— За паузу, — промовив він. — І за те, що ми все ще живі.

Марія торкнулася краєм свого келиха до його, і між ними виникло тихе тепло. Вино повільно огортало їхні думки, і атмосфера на терасі ставала майже магічною. Вони сміялися над дрібницями, жартували, згадували минулі пригоди, Алекс трохи підколював Марію, а вона відповідала йому стриманими, але дотепними репліками.

Вітерець грайливо піднімав її волосся, Алекс непомітно поправив плед на її плечі. Марія на секунду затримала погляд на ньому, спокійно і обережно, не порушуючи власних меж.

Поки вони насолоджувалися вечерею, у барі на нижньому поверсі хтось стояв у тіні, спостерігаючи, але вони цього не помічали, але присутність загрози відчувалася невидимою ниткою через повітря.

— Якщо Левін думає, що ми будемо сумувати після джунглів, — промовив Алекс, сміючись, — він помиляється. Ми лише заряджаємося енергією для наступного етапу.

— І все ж дозволено іноді дихати, — відповіла Марія тихо. — Навіть на короткий час.

Вони пили вино, насолоджуючись теплом вечора, запахами і звуками міста: тихий плескіт річки, спів нічних птахів, віддалені кроки перехожих. Це був момент передиху, коли небезпека ще не на горизонті, але відчуття близькості та довіри між ними вже зміцнилося.

Ніч добігала кінця. Вони підняли келихи востаннє, мовчки подивилися один на одного і пішли до своїх кімнат: Рафаель відпочивав, Алекс і Марія — залишилися з ніжним, але обережним відчуттям, що цей вечір створив маленьку, теплу нитку між ними, яка, можливо, допоможе у майбутньому.