Розділ 14

Важка тиша нависла над групою, коли вони ступили далі від місця, де Рафаель опинився під владою Подиху. Хоч обвал залишив позаду уламки та темні коридори, атмосфера ніби сама тяжіла над ними, не дозволяючи дихати вільно. Ні Левіна, ні його слідів фізичних вони не бачили — лише відлуння його присутності у просторі, що колись належав йому.

Марія йшла попереду, обережно відчуваючи місцевість: кам’яна підлога, старі стіни, вицвілі написи. Вона знала: не всі ланцюги можна побачити очима, не всі пастки чутні ногами. У цьому лабіринті їх вела не стільки логіка, скільки інтуїція, підкріплена знанням стародавніх культур.

— Поглянь сюди, — прошептав Алекс, натякаючи на виточений символ на стіні, що трохи відрізнявся від попередніх. — Може, це просто декоративний елемент?

Рафаель підняв брови:
— Декоративний? Тут? Не думаю. Тут усе має значення.

Марія підійшла ближче, оглянула символ і миттєво зрозуміла: їх увага спрямована не туди. Геометрія ліній, розташування променів, кут, під яким світло падало на камінь — усе свідчило про щось більше.

— Ні, — сказала Марія спокійно, холодно, але з рішучістю. — Це не просто орнамент. Подивіться на промені сонця, що падають на цей знак. Він відповідає системі, відомій мені як інкська. Символ сонця і напрямок ліній співпадають із картиною астрономічного знання давніх Анд.

Алекс здивовано відступив на крок:
— Тобто… ти думаєш, це… Перу?

— Логічно, — підтвердила Марія. — Якщо врахувати відстані, які Левін міг подолати, коли активував Подих, та стиль символів — це перший доказ, що його шлях веде не в джунглі, а в Анди.

Рафаель нахилив голову, оцінюючи її аргументацію:
— Це розумно. Але я бачу ще одну проблему: якщо Левін вже готував маршрут, ми можемо лише передбачити його кроки. Тобто він може бути попереду на кілька днів… або тижнів.

Марія кивнула, не проявляючи паніки, тільки холодну рішучість:
— Тому ми мусимо не просто йти його слідами. Ми повинні передбачити його дії та випередити.

Тиша навколо посилилася. Навіть залишки руїн ніби прислухалися до їхніх кроків, уважні до того, хто наважився порушити спокій храму.

Марія обернулася до Алекса та Рафаеля:
— Зараз ми не можемо дозволити собі помилок. Кожна дрібниця важлива. Символи, карти, написи — усе це пазли однієї системи. І якщо ми з’єднаємо їх правильно, ми знайдемо його маршрут, ще до того як він добереться до кінцевої точки.

Вона витягла стару карту, розгорнула її на підлозі, підставляючи під світло. Символ, який вони щойно помітили, співпав з низкою геометричних позначок, які вона впізнала ще в університетських дослідженнях.

— Ось тут, — вказала вона пальцем, — це перший чіткий орієнтир. І якщо спиратися на інші маркування, можна визначити напрямок: Андський хребет.

Алекс повільно кивнув, ще відчуваючи важкість повітря, але розуміючи, що Марія не залишає простору для сумнівів.

Рафаель промовив тихо, майже до себе:
— Вона права. Він, можливо, пішов далі. І ми маємо спробувати бути на крок попереду.

Марія лише кивнула. Вона точно й холоднокровно визначила маршрут. Напруга залишалася, але вони знали, куди рухатися.

Марія згорнула карту, зберігаючи точність у рухах, і обережно підняла її над головою, щоб трохи світла від стелі висвітлювало маршрут. Алекс і Рафаель слідували за нею, уважно спостерігаючи за кожним її рухом. Кожен крок відлунював у порожньому храмі, але тепер вони рухалися не наосліп — у них був логічний напрямок.

— Подивіться на ці знаки, — сказала Марія, вказуючи на ще один символ на стіні. — Він частково повторює мотиви першого, але з невеликою модифікацією. Це характерно для переходу між культурами — символ початкового храму ідентичний, але адаптований під нову географічну зону.

— Тобто Левін… — почав Рафаель, але Марія обережно підняла руку.

— Не «що Левін зробив», — виправила вона холодно, — а «що показують знаки». Ми орієнтуємось на логіку руху, а не на його бажання.

Алекс нахилився ближче, намагаючись зчитати тонкі позначки, витесані на камені:

— Виглядає так, ніби ці символи — не просто декор. Вони утворюють систему координат.

Марія кивнула, підтверджуючи:

— Саме так. Кожна лінія, кожен промінь сонця, що падає на камінь у певний час доби, створює карту місцевості. Це древня технологія навігації. Якщо ми правильно її прочитаємо, можемо визначити наступний пункт — Андський хребет.

Рафаель уважно слухав, але помітно морщив лоба:

— Тобто, ти стверджуєш, що ми можемо передбачити його рух, спираючись лише на ці знаки?

— Не передбачити, — відповіла Марія спокійно, — а визначити напрямок. Все інше — результат наших дій.

Важка тиша навколо них не зникала. Кожен звук — крок, падіння каменю — здавався збільшеним, ніби храм сам контролював рухи трійці. Подих Сонця, хоч і не активований, залишався невидимим спостерігачем; його аура впливала на простір, що вони тільки починали відчувати.

Вони просувалися далі, піднімаючись сходами, що вели до вузьких коридорів. Кожен кут міг приховувати пастку, але Марія, керуючись логікою символів, обирала безпечний маршрут. Її кроки були впевненими, холодними, але її розум працював у кілька разів швидше, ніж тіло.