Розділ 17. Абсолютно немагічний день

Я прокинулась під деревним корінням і легко вибралася з Лісу. Просто цвіла й пахла після довгоочікуваної вечері та купання. Ранковий Ліс – це щось особливе. Коли ще не всі його жителі прокинулись і помалу приєднуються до оркестру звуків. Одначе я поспішала до академії.

Мур подолала так само, як і потрапила за нього. Рвучко перетнула кілька вуличок, площу та спинилась перед навчальним закладом. Усе мені подобалося в будівлі – тільки студенти не подобались. Краще б я вчилась в академії одна.

Сьогодні ж був абсолютно немагічний день: теорія Великого вибуху, літературознавство, психологія. Я увійшла до лекційної зали та зайняла своє місце. Розпочалась пара. Викладач був книжником і представився:

– Гнат Цибулько. Я викладаю теорію Великого вибуху та вважаю, що це найважливіший предмет на світі, – казав палко й натхненно. – Тому що від його знання залежить існування нашого світу!

«Ой, як це я не знала цей предмет, а світ досі існує?» – зачудувалась я.

– Зародилася ця дисципліна не так давно, але просто-таки з вибухом. Чи ж не кумедно?.. Теорія Великого вибуху зародилася з вибухом, – гигикнув він. – Гм. Кхм, – набрав серйозного вигляду. – Уперше термін «Великий вибух» вжито до механізму створення нашого світу. Але дуже скоро цей термін просочився практично до всіх інших наук: фізики, психології, артефакторики… Отже, в чому суть цього терміну? Коли велика кількість матерії накопичується на маленькому замкнутому відтинку простору і раптом цей простір стає відкритим, трапляється вибух великої сили. Просто-таки велетенської сили! Найбільш обґрунтована теорія походження нашого світу – теорія Великого вибуху. Коли неймовірна кількість матерії була сконцентрована в одному місці – і раптом розкинулась на цілий світ. Продовження цієї теорії вам знайоме теж: як світ утворився, так його й буде знищено. У Великому вибуху. Звичайно, це тільки теорія. Але, вибачте, вона значно обґрунтованіша, ніж ті божевільні вигадки, які передували їй і які ми навіть згадувати не будемо.

«Приїхали», – подумала я.

Я хотіла послухати всі теорії та вибрати самій, яка мені більше до вподоби, а не прийняти ту, яку обрали замість мене. Гнат Цибулько такий варіант не розглядав.

– Але найактуальніший аспект теорії Великого вибуху – це артефакти, – сказав він. – А саме: Легендарні артефакти. Існують цілі течії небайдужих, які ходять вулицями та спонукають вас до свідомості та обережності. Адже що таке артефакти? Це концентратори магії. Певна кількість магії, сконцентрована у маленькому просторі. А що таке Легендарні артефакти? Величезна, неймовірна, безмірна кількість магії, сконцентрована у маленькому просторі. Що станеться, якщо цей простір розірвати, пошкодити артефакт? Великий вибух! У якому, можливо, загине наш світ.

А хай йому. Я пригадала, як на мене напали на площі. Вочевидь, мене хотіли побити кийками, щоб тільки переконати не нищити світ.

– Але що ми робитимемо цілий курс, якщо все головне я розказав вам за пару? – оглянувся викладач. – Піклуватись про наш світ. Проводити дослідження, розраховувати максимально допустиму кількість магії в артефакті, щоб він не загрожував знищенням світу, а також шукати нові методи безпечної утилізації артефактів. До наступної пари маєте дізнатись: чи існують такі методи для Легендарних артефактів?

«Ні», – щось підказувало мені.

Наступною парою було літературознавство. Що ж. Цей предмет заслуговує особливого опису, але не через сам предмет, а через викладача. Я очікувала побачити книжника, поважного й серйозного… А з’явилася мечниця.

Це вперше у лекційній залі запанувала тиша. Я ніколи не задумувалась, що таке краса. Але побачивши цю мечницю, я вмить віддала їй цей п’єдестал: вона володіла найчистішою вродою зі всіх, що я колись бачила. Водночас вона ніби розривала шаблон мечниці: не злої похмурої істоти, що кинеться на тебе за першої нагоди, а ніжного піднесеного створіння, що однією своєю усмішкою складає до ніг чоловічі серця.

Жоден хлопець у залі не міг відірвати від неї погляду, аж дівчата почали дратуватись.

– Вітаю, я – Меліса Прекрасна, – мовила вона.

Її голос – наче божественна пісня. Кожна її усмішка – незвідана печаль, кожне слово – вибачення і повеління. Вона пригортала тоненький білий кинджал, та навіть він в її руках не видавався зброєю.

– Ви, певне, зрозуміли, що я вестиму в вас літературознавство, – продовжила Меліса Прекрасна. – Одначе… Попереджу всіх хлопців одразу. Якщо не хочете безтямно в мене закохатись, не сідайте на перші ряди.

Я вигнула брови. Меліса Прекрасна зважила кинджал на руці.

- Пасивна дія артефакту, що поробиш, - зітхнула вона.

«Отакої», - подумала я.

Це руйнувало моє бачення мечників – нецікавих банальних істот, яким би тільки помахати мечем. Адже Мелісі Прекрасній нічим махати не потрібно: її кинджал… закохує у неї всіх? Ще й без її бажання?.. Наскільки сильний цей ефект? Скидалось на те, що всі хлопці в залі перейнялися її проблемою без тями – і готові були рятувати її, захищати її, витягати з біди. Та тільки не могли зрозуміти, в чому, власне біда.

Викладачка зітхнула та повела:

– Упродовж цього курсу ми будемо вивчати не лише твори найвидатніших митців, а й місцевих. Серед них – студенти нашої академії. Це дуже важливо, я вважаю – закликати проявити себе, викласти душу на папір. Ми дуже гордимося творіннями деяких наших студентів, – всміхнулась вона. – З одного такого твору й розпочнемо. Хто з книжників уже вміє користуватися Книгою, читатимете з неї. Решта – сходіть до бібліотеки, вона неподалік на цьому самому поверсі.