Розділ 8. Чого чекати уночі

Чи буває сміховинніша звичка, ніж та, що врятувала тобі життя? Чи буває ніч холодніша, ніж коли твоя рука скоїла вбивство? Я стиха посміхалась, коли повернулась із Сонячного міста, але й досі натягувала систему безпеки. І ось тонка нитка увіп’ялась мені в палець.

Я швидше завдала удар, ніж розплющила очі. Рука під подушкою стискала кинджал і різонула навідліг. Тінь наді мною не скрикнула й не забризкала мене кров’ю. Лише пролунав дивний тріск. Невже він буває такий, коли в одну мить замерзає жива плоть? Це була вже не людина, а скульптура із криги. Без подиху й серцебиття. Із завмерлим над ліжком мечем.

Я опустилась на постіль. Всередині удар-удар-удар. Крізь льодяний покрив пробивалися хлоп’ячі риси. Якийсь однокурсник… Та ні, не якийсь. Той самий, чий психологічний звіт я підгледіла колись. І це ж не Книга заморозила його. Це я, мої кинджали.

Я ж не вбивала… після того чорнокнижника. Я ж не хотіла… Я навіть не прокинулась добре… і вже.

Я глянула на постіль навпроти. Незнайомець прийшов по мою душу, натомість я забрала його – а Катря досі спить.

– Чому ти не збудила мене, Книго? – прошепотіла я в ніч.

«Науковий інтерес, чи варті чогось твої ниточки», – так само тихо відповіла вона.

Наші свідчення вислуховували Криштоф Довбень, Лука Сизий та ще якийсь гвардієць. Я відкрила для себе несподівану навичку – брехати впевнено й незворушно, наче вміла так все життя.

– Я прокинулась від шуму. Побачила меч над собою і вдарила кинджалом. Книга зреагувала й заморозила нападника закляттям.

– А де ви узяли кинджал? – запитав гвардієць.

– Я з ним сплю.

– Навіщо книжниці кинджал?..

– А чим їй відбиватись, якщо вона посвариться з Книгою?

– А, Жива Книга. Зрозумів, – кивнув гвардієць. – А як щодо вас?

– Я… спала, – видавила Катря.

– Спали? Весь час? – перепитав гвардієць.

– Міцний сон – рідкісне щастя, – прокоментувала я.

Криштоф Довбень склав руки на грудях і похмуро дивився на крижану скульптуру. Лука Сизий возився навколо неї та намагався розморозити, щоб оглянути й розпізнати тіло. Гвардієць зітхнув. Далі ми виявили, що будь-хто може бути моїм ворогом, але конкретних підозр я не маю. Академія не любила, коли в її справи встрявали, тому й зараз добилась, щоб слідство передали їй – гвардієць пішов ні з чим.

Кригу розтопили за кілька годин. Катаріна вийшла з осклянілим поглядом, тому в кімнаті залишились лише я, Криштоф Довбень та Лука Сизий. Тіло розпізнали.

– Його звали…

– Не кажіть, мені не цікаво, – заперечила я.

– Справді? Тобі не цікаво, хто намагався тебе вбити? – хмикнув Криштоф Довбень. – Яка ж дрібничка. Певне, тебе більше цікавило б, хто поцупив твій шампунь.

Я промовчала. Лука Сизий похитав головою.

– Ти вбила його, але він був мертвий ще до того. Зараження темрявою. Той, хто зробив це, повністю контролював його свідомість і нацькував його на тебе. Він вмер би за кілька годин.

– А тепер скажи чесно. Твої підозри, – зажадав від мене Криштоф Довбень.

– Нічна Тінь?

– Якби це була Нічна Тінь, то мертвою була б ти, а не її посланець. Академію стерли б з лиця землі, Підлісся вигоріло вщент, а світом ходили мерці – я і ти, можливо. Уявила мій привабливий кістяк? Ще підозри.

– Тоді я не маю підозр.

– Ейворі Сніжна, – прогарчав мій улюблений викладач, – я не хочу знайти твої підозри у такому вигляді, – вказав на тіло. – Тут замішана темрява, і, можливо, ти й гадки не маєш, хто насправді вирішив зжити тебе зі світу. Але жодна твоя підозра не повинна дійти такого вигляду без мого відому. Ти зрозуміла?

– Навіть якщо вона поцупить мій шампунь?.. – кинула похмуро.

– Навіть якщо лак для нігтів!

Тиша і тріск – вони люблять стояти мені в вухах. Парадоксально одночасно, холодно й байдуже. Так само гримів голос ректора – понад лавами студентів, що завмерли в німоті.

– Сьогодні вночі скоєно вбивство, – рубав він. – Був ще замах, на щастя, невдалий. Я скажу вам страшну та безжалісну річ: серед студентів академії послідовник чорнокнижника. Він помре від моєї руки чи будь-якого іншого викладача академії, чи гвардійця, чи пересічного мага, чи невдало обраної жертви. Вам доводилось чути, як проходить обряд посвячення у чорні маги? Темна магія, жертва та вбивство. Жертва необов’язково завинила чимось посвячуваному, це може бути випадковий вибір. Але дурніший вибір важко уявити. Це Ейворі Сніжна, – прогриміло на всю залу. – Ще дурнішим вибором був би хіба я. Отож, якщо цей божевільний і дурний послідовник чорнокнижника слухає мене зараз… Затям, ти мертвий чи мертва так само, як той невинний хлопець, що поліг від твоєї руки.

Відлуння цих слів довго билось під стелею, втекло у вікна з вітражів. Звичайно, я мала підозри, хоча не озвучила їх. Це не Нічна Тінь, бо інакше я була б мертва. Це дрібний непомічений ворог, що став мені на шляху, що змусив мене вбити та сидіти закляклою цілісіньку ніч – і це остання, фатальна, найбезглуздіша дурість його життя.