Частина 1

Автор Ракитянська Лілія

Джинсові рядки

Я одягаю свої джинси,

Беру із шафи теплий светр,

Сідаю за стіл, де

за вікном висить

моя шпаківня.

Берусь за книгу і листок,

І починаю я творити

Джинсові строки вже пливуть,

як в небі хмари.

Прозора сукня на кроваті,

а я пишу свої вірші.

Всі люди, як люди,

а я поетеса.

В руках чашка кави,

Потерті джинси…

Теплий светр…

Я поетесса…

Фортепіано

Стою у тиші. Та далекі звуки

Тривожать серце.Бачу крізь літа

Маленьку Лесю і дитячі руки

На клавішах, неначе білий птах.

Перегукнулись відгуки мінорно,

Та вряз- у кров ввірвалась заметіль,

Аж стогоном озвалися акорди,

І тіло пронизав пекучий біль,

Немає вже у музиці розради,

Немає її у чистоті сльози.

Фортепіано поглядом погладить-

Шукає слово- кращі і краси.

Художниця

Відкриваю я мольберт

І малюю квіти,

Сонце, море, яхти,пальми

І портрет мадам.

Я художниця,а вона-муза,

як рафаелівська Мадонна.

Дивиться на нас.

бо я художниця, а вона-муза,

як графиня Віра для Далі.

****

Оленка Бузко жила своїм життям. …Ранок… Для філософа-романтика, він втілює відродження. Для реаліста – початок дня. А для цієї дівчини, ранок – це блііін… я так хочу спааати.. Так, вона швидким кроком, майже бігла на зупинку, аби не проґавити свій тролейбус. В тролейбусі, дівчина їхала з мрією побачити сьогодні посмішку людини, думки про яку не покидали її гарненьку голівку ні на мить, ще з літа. А зараз кінець лютого, весна на носі і це неймовірне передчуття весни, ще більше загострює ті мрії та думки про коханого, що спали взимку. Адже зовсім недавно минуло Свято Закоханих, а кохання, у предмета її шизофренії спить солодким сном і весняне пробудження, на нього навіть не діє…

Так… нарешті тролейбус доїхав до пункту призначення і з відкритих дверей повіяло морозним вітерцем. Дівчина пошкандибала до коледжу з жахливим настроєм і пустим багажем знань, в голові вітер віє… Як і на дворі…
З думкою ну нарешті вона повернулася додому.
Зняла верхній одяг і не пообідавши сіла за комп’ютер. О, коханий он-лайн, але не пише зараза. В дівчини починається хандра і депресія, а тут і він написав, пише ти мені подобаєшся. І як йому вірити після всіх нервів, що він в неї забрав?! Але світ почав наповнюватись медовим блиском його очей… Так, звичайно вона йому вірить і в повному екстазі відписує йому тими ж словами. Далі тиша… напевне то інтенсивне мислення на тему: що б відписати?... Ось і довгождане повідомлення від дорогого-коханого-найкращого. От дурне.. нічого розумнішого вигадати не зумів, аніж дорікнути… мда… от і посварились!!!
Медова казка з голови розвіюватись все-одно не бажає. Закриваєш очі, а його обличчя - примара випливає з пам’яті. Та ще й посміхається, знущається…Все! Забуду! Забуду, сказала!!! Все!
Але ж ні, примара зникати не бажає і медовий блиск в очах так і вабить моє серденько. Та де ж я тебе забуду, коханий?
Олена писала свої пости на Фейсбуці та ставила фото в Інстаграм…Так проходило її життя. У світі один лідер змінював іншого . Всі хотіли гарного життя…Письменники теж писали свої роботи. Нові імена роблять нову літературу…Оленка знову пішла до подружки Діани. Діанка вже дописувала свою дисертацію. Оленка свою збірку віршів. Ось таке воно життя літераторів. В кафе дівчатка розповідали про своє особисте життя, а потім перейшли до літературного жанру.  Оленка розповіла, що їде в подорож по Україні. Вона буде збирати інформацію для свого репортажу. Її цікавить література. Вільна література .

Оленка поїхала до бібліотеки та зробила деякі відкриття для себе. Вона знайшла інформацію про цікавих особистостей, які  добилися багато чого в світі літератури . Їх успіх безперечний. Ці люди з часу невільних поколінь.