Частина 5

Якось увечері один із Таштімур-бекових прислужників запросив Арслан-киз на чай і всіляко догоджав гостеві: "Ми бачили багато молодців, але такого хороброго, як ви, бачимо вперше!". Нахваляючи чай і свого співрозмовника, Гульджемал ввічливо кивнула на його фразу "Я теж схильний до героїчних вчинків" і запитала:

— Молодець, брате. Що ж ти таке вчинив?

Той зопалу сповістив, що за наказом Таштімур-бека не раз їздив у Нове Місто до китайського воєначальника, ось і минулого вечора привіз дарунки для бека, і чай, що вони його оце п’ють, з тих же дарунків.

Дівчині відразу ж перестав смакувати той чай. Ще трохи погомонівши, вона пішла до відведених їй покоїв. Отака неприкрита зрада Таштімур-бека змусила її замислитися над своїм становищем. Згадалося, що повсякчас на базарі вона наштовхувалась на одного з бекових слуг, який отже стежив за нею. Це свідчило про нечувану ницість і підлість бека. Зваживши, що кінь її в бековій стайні, вона розлютилася від думки, що потрапила в пастку. Вранці вона знов звернулась до бека з рішучим проханням дати чітку відповідь щодо сприяння Учтурфану, але й цього разу не почула нічого певного.

Відтоді як Гульджемал прибула до Кашгару, тут тільки й мови було, що про завзятого молодика з Учтурфана. Схильна до перебільшень базарна юрма повнилася чутками: "Учтурфанці, розбивши ворога, йдуть на Нове Місто!" або ж "Молодик з Учьтурфана, напавши на китайців, враз відітнув сорок голів!" Так чи інакше, добра слава про нашого "молодика" ширилася серед люду.

Простолюду нічого не лишалося, як втішати себе отакими казками. За кількасот літ китайської тиранії позбавлені права голосу мусульмани дійшли мало не до стану худоби. Хабарництво й цинічна безкарність обраних мусульманами чиновників довели населення до відчаю. Нещасні люди були переконані, що вже ніколи не скинуться китайської тиранії, як і зажерливості мусульманських можновладців, боялися підняти очі, аби глянути на світ. Вони тільки й думали щодня, як заробити собі на кусень хліба.

Аби збудити цей упосліджений бідовий люд, потрібні були неабиякі завзяття й відвага. З’являлися сміливці з Коканда, траплялися, відчайдухи й в Кашгарі, які намарне силкувалися підняти народ на боротьбу. Вони змушені були тікати в Коканд, а ні, то страчувалися китайцями. На найменший непослух ворог відповідав численними вбивствами, вирізав навіть цілі міста, нещадно грабував мусульманське населення. Тож зрозуміло, що в простих кашгарців були опущені руки. Вони вже ні на що не сподівалися. А можновладці були байдужі до долі Кашгару.

Усе це виразно збагнула Гульджемал-ханум. Зрозумівши, що покладатися на міського старшину Таштімур-бека — річ марна, вона намірилися переконати місцевий люд у тім, що порятунок Учтурфана невіддільний від відродження Кашгару, з якого слід вигнати китайців, захопивши Нове Місто. Лише в рішучому подоланні ворога запорука змін на краще.

Була п’ятниця. На базарі й на вулицях людно. За традицією цього дня оживлялися лазні. Особливо завдяки жінкам. Майже всі жінки міста в п’ятницю йшли до лазні, аби не тільки помитися, а й обмінятися новинами за тиждень, поспілкуватися, похвалитися обновами. Після лазні жінки поверталися додому, задоволені обізнаністю з найсвіжішими чутками. Тож не уявляли собі п’ятниці без лазні. Помившись, неодмінно збиралися за чаєм.

Гульджемал, убравшись і, як і належить джигіту, озброївшись мечем та пістолетами, пішла на базар. Після тривалої прогулянки, подалась в одну з найбільших та найрозкішніших лазень. Помітивши за собою слугу Таштімур-бека, рвучко обернулась до нього:

— Гей ти, ще довго отак ітимеш назирці за мною, мов шпигун?

Знічений слуга відповів:

— Таж нині п’ятниця, пане, от я собі й прогулююся базаром.

— Тоді відчепись від мене й вертайся додому. Й передай своєму господарю, аби прислав мені новий одяг, я збираюся в лазню, поквапся…

— Але ж, пане, це жіноча лазня…

— А тобі яке діло?.. Тим ліпше, що жіноча! Попарюся з насолодою… Йди й принеси одяг! Чого стоїш, як вкопаний?

І Гульджемал увійшла в двері лазні.

Побачивши таке, слуга й інші люди, не вірячи своїм очам, стояли ошалені.

Прийшовши до тями, слуга метнувся сповістити про все господарю. Решта очевидців, повідомляючи, що до жіночої лазні зайшов чоловік, зібрали довкола себе юрбу. За пів години чутка поширилася по базарах і вразила не одну тисячу. Розлючені мусульмани оточили лазню. Майдан і навколишні чайні були щільно залюднені. Зусібіч долинало: "Це щось нечуване" Що за поганець? Доповіли про це судді? Цей молодик з Учтурфана он який відважний…" В юрбі було чимало вкрай занепокоєних. Адже їхні дружини були саме в цій лазні. Але ніхто не зважувався на якісь дії. Пославши гінців, чекали на суддю й стражника… І от один за одним до лазні прибули судді, аксакали, навіть сам Таштімур-бек прискакав зі своїми озброєними служниками. Трохи порадившись, вирішили направити до дверей одного дідугана, щоб той викликав юнака. А в разі непослуху пригрозив найстрашнішою карою.

Юрба, мов бараняче стадо, товкалася й гула, мов бджолиний рій. Час від часу між вершниками й пішими зчинялися сварки й колотнечі. Старий підійшов до дверей лазні й гучно промовив те, що йому доручили. За дверима залунали жіночі голоси: "В лазні немає чоловіків, сюди не заходив жоден чоловік… Хоч і сталася дивина… Зачекайте".