глава 8.2

Лія

Вночі вона спала чудово, але їй здавалося, що крізь сон чула жахливі звуки, але їх заглушав спів Деміона:

О, прекрасний дракон чорний,

Ти париш над землею у хмарах.

Даруєш світу тепло і спокій.

Твоя сила в лікувальних руках.

О, червоний могутній дракон.

Ти міцний і дуже сильний.

Вогонь жаркий - стихія твоя.

Дивно красна твоя луска.

Ох, дракони, мої сини.

У кожного правда своя.

Без бонобі не може дракон.

Сім'я вище царських корон.

Прокинулася дівчина від відчуття, що катається на гірці. Дерево прокинулося і опустило листя вниз, відкриваючи його.

Ранковий ліс був прекрасний. Промені сонця потрапляли на різноколірне листя, надаючи йому таємничості.

Лія солодко потягнулася, скидаючи залишки сну, усвідомлюючи, що за минулу ніч нічого не змінилося. Вона не перемістилася у свій світ.

«Доброго ранку, Ліє», - почула вона голос Деміона, а через хвилину побачила його. Він сидів біля сусіднього дерева.

«Доброго», - посміхнулася Лія

"Як спалось?"

«Чудово. Снилося, що ти співав мені сумну пісню», - поділилася дівчина.

«Тобі не снилося, - посміхнувся він.- Я дійсно співав, правда, не думав, що чуєш. Ти здригалася уві сні, і я вирішив, що тебе лякають крики гарпій, тому і заспівав. Мама завжди співала нам з братом на ніч цю пісеньку. А, коли її з батьком не стало, мені співав брат. Я зовсім маленьким був і без пісні не хотів засинати », - Деміон сумно посміхнувся.

«Мені дуже шкода, що твоїх батьків не стало».

"Мені теж. Я мало що про них пам'ятаю. Їх убили. Це був початок ворожнечі між народами. Наші вороги були хитрі, жорстокі і сильні. Легко воювати, якщо знаєш свого супротивника, але, коли останній діє підступно і нечесно, то така боротьба приречена. Те, що це сильні маги, в цьому немає сумніву. Тільки після своєї смерті я пізнав убивцю з мохакні і клану Каторфі. Але ця інформація нічого не змінить. Що може зробити дух? »

«Якщо буде зустріч з тією людиною, якій ти довіряєш, я передам йому потрібну інформацію».

«Ага, скажеш, що мій дух тобі розповів? Хто повірить? Особисто я не пам'ятаю історій, щоб дух до когось з'являвся, навіть до того, хто його душею володіє ».

«Так не з'являвся тому, що людина, яка його вбила, не була гідна такої честі. Можна було показуватися хіба для того, щоб лякати свого вбивцю ».

«У твоїх словах є логіка, - задумався Деміон. Гадаю, навряд чи раніше хтось залишав душу. Просто проводили ритуал, забирали силу і все ».

Лія побачила недалеко від них річку і попрямувала туди, щоб скупатися. Зрозумівши її наміри, Деміон відвернувся.

«Тільки будь обережною - вода дуже холодна, скупаєшся - підемо шукати їжу, потім попрямуємо в селище. Для того, щоб переміститися в ліс, нам потрібен маг з артефактами ».

Позаду Деміона почувся сплеск води і зітхання від холоду.

«Неприємно, але бадьорить, - чоловік посміхнувся, коли йому подумки відповіли невідомими словами, але не варто бути дізнавачем, щоб зрозуміти, що слова нецензурні. - Нам би не завадив супутник. Бажано маг, - продовжив Деміон, Ліс Іудови знаходиться на території мохакні. »

Одягнувшись, Лія підійшла до товариша.

«Добре, що у мене є ти».

«До речі, - Деміон посміхнувся, - що ти там вчора про камінь і одяг говорила?»

Дівчина розповіла про свою появу у незнайомця, не повідомляючи про те, що з'явилася голою прямо в його ліжку.

"Так, дивне перенесення. Хм, ще й оголеною", - задумався чоловік.

Лія знизала плечима.

«І господар будинку застав тебе, коли цупила одяг у чому мати народила?»

"Ну, майже. Я його свічником вдарила. Позичила одяг і камінь. Мені не вперше красти. Робота така », - зітхнула дівчина.

«Те, що ти злодійка, я здогадався», - засміявся Деміон.

Лія насупилася.

«Я спостерігав, як ти поцупила у Провідника камені. Професійно, непомітно, а головне незрозуміло навіщо. Раптом колись знадобляться? », - продовжував сміятися привид.

Він так добродушно сміявся, що Лія засміялася разом з ним.

Раптом Деміон затих і прислухався.

"Ти чого?"

«Хтось іде».

«Я нічого не чую», - сказала Лія, вслухаючись у звуки лісу.

«Біжи до боленті»

«Не зрозуміла..»

«Біжи за мною».

І вони побігли. Чи вона побігла? Загалом, прямуючи за своїм провідником, Лія спритно пересувалася по лісі. Вони так поспішали, що дівчина не встигала розглянути рослини навколо, тільки дотримуючись попереджень Деміона, обходила то чарівне дерево, то червоний кущ.

Чоловік зупинився біля високого дерева схожого на пальму.

«Лізь наверх», - скомандував він, вказуючи на верхні листки боленті.

Оцінивши висоту і гладкість стовбура, Лія скептично хмикнула.

«Я тобі що мавпа? Як я туди залізу? Інші варіанти є? »

«Лізь, карателі зараз будуть тут», - наполягав чоловік.

Важко зітхнувши, Лія полізла. Ну як полізла, намагалася і ковзала, з'їжджаючи вниз. Незважаючи на всі навички в скелелазінні, підійматися по гладкому стовбурі було дуже важко і слизько.

«Сподіваюся, я не дарма так мучусь, - думала Лія, захоплюючи стовбур руками на максимально можливій висоті і підтягуючись, одночасно захоплюючи стовбур ногами, зігнувши їх так, що коліна під час рухів виявлялися на висоті пояса.

Піднімаючись наверх Лія згадувала всі погані слова, які знала. І це допомагало рухатися швидше.

Добравшись до зеленої крони, дівчина вмостилася на гілці.

"Що тепер?"

«Пересядь на гілку вище, тоді нижній ярус приховає тебе. Це дерево зазвичай захищає слабких тварин від хижих, типу гарпій. Воно не тільки приховує візуально твоє тіло, але і маскує запах », - пояснив Деміон.