глава 2.3

Христина

Знову задзвонив телефон. Христина неохоче відсторонилася від чоловіка, перериваючи поцілунок.

Це було повідомлення.

Дівчина весь час забувала поставити різні мелодії на дзвінки і смс.

Прочитавши рядки привітання, поклала телефон назад в сумочку і поглянула на Діму, який з цікавістю дивився через лобове скло, кудись у далечінь. Вона простежила за його поглядом. Чоловік дивився на море.

-Пройдемося до води? - запропонувала Христина.

Давай, - посміхнувся Діма, - ти ж зголосилася показати мені місто.

Вони вийшли з автомобіля. Запах і шум моря. Христина його обожнювала, була рада, що батько купив їй будинок на березі моря і вона мала можливість насолоджуватися ним в будь-який час.

Дівчина відчувала задоволення від усього, що оточувало її: море, сонце, пісок, техніка, прикраси, одяг. Христина просто любила життя.

Дмитро підійшов до води. Дівчина замилувалася його фігурою: широкі плечі, вузькі стегна і міцні ноги. Вона підійшла ззаду. Аромат ялівцю і кардамону змішався зі свіжістю моря. 

Однозначно цей чоловік їй подобався.

-Прекрасний краєвид, - вдихаючи аромат моря, сказав Діма.

-У вас теж є море. Балтійське. Не думаю, що воно дуже відрізняється від Чорного. 

-Від цього видовище не стає менш прекрасним. Яка краса. Яке повітря, - усміхнувся чоловік, повертаючись до Христини.

На набережній людей не було. Все-таки не літо. Та й так відвідувачі не часто бувають  у цій зоні. Трохи далі була спеціальна доріжка, викладена плиткою, фонтан та лавочки, тому люди вибирали для прогулянок ту частину пляжу. Там завжди багато людей, навіть узимку.

-Я теж люблю море. Його бризки і шум. Мені іноді здається, що чую, як море співає, - зізналася Христина.

-Якщо воно співає, то його мелодія прекрасна.

Хвиля піднялася високо і, зробивши сплеск, доторкнулася до ніг чоловіка, добре намочивши його взуття.

-УФ, - від несподіванки скрикнув він.

-Неприємно, правда? - засміялася дівчина.

-Не дуже добрий відгук, на таку оду про його спів.

Вони відійшли від води. Діма присів на холодний пісок і зняв взуття  разом зі шкарпетками. Христина наслідувала його приклад. За компанію. Не одному ж йому йти босоніж.

-Все хотіла дізнатися, ким ти працюєш? - Запитала Христина, коли вони, взявши своє взуття, пішли вздовж берега.

-Я - лікар.

-Лікар? - не повірила дівчина.

Його зовнішній вигляд. Дорогий костюм, годинник, взуття. Дівчина була впевнена, що він бізнесмен. Не виходило уявити його в білому халаті.   

-А що тебе бентежить? - посміхнувся Дмитро. - Я допомагаю людям, зцілюю їх. А ти?

-Я в інститут вступила. Факультет романо - германської філології, - похвалилася Христя. 

Вона дуже хотіла вищу освіту. Тепер у неї з'явилася така можливість. Дівчина не збиралася кидати бізнес батька, але мала намір вчитися в інституті.

Помітила його захоплений погляд, чи здалося?

-Пропоную піти в готель, погрітися, - сказав Діма.

-Починаю вірити, що ти лікар. Он як про здоров'я турбуєшся.

-Так я про твоє. Ти теж роззулася. Я можу і босоніж, - знизав плечима Діма.

-Якщо гарячий чай входить в список послуг готелю, то я згодна.