Розділ 21. За межею правди.

До призначеної зустрічі залишалося трохи більше трьох годин.

Софія сиділа у своєму кабінеті, але вже давно не дивилася на документи, які лежали перед нею.

Її погляд раз по раз повертався до телефону.

Невідомий номер.

Адреса.

Двадцять третя година.

І лише одне речення:

«Приходь сама, якщо хочеш дізнатися правду».

Марко стояв біля вікна.

Звідси відкривався вид на вечірнє місто, але він майже нічого не бачив.

Він думав лише про одне.

Хтось навмисно заманював Софію на зустріч.

І він не збирався дозволити їй піти туди самій.

— Ти досі думаєш, що я залишуся тут?

Софія підняла на нього очі.

— Я досі думаю, що це може бути пастка.

Марко повернувся.

— Тоді тим більше я піду з тобою.

— У повідомленні чітко сказано: сама.

— А ти справді збираєшся виконувати накази людини, яка за тобою стежить?

Софія мовчала.

Марко підійшов до її столу.

— Софіє, послухай мене.

Вона відкинулася на спинку крісла.

— Я слухаю.

— Якщо це пастка, то ти не повинна йти одна.

— А якщо людина, яка написала мені, побачить тебе?

— Тоді побачить.

— Марко…

— Ні.

Він похитав головою.

— Учора ти сказала, що ми разом.

Софія опустила погляд.

— Я сказала.

— Тоді не намагайся зараз усе вирішити сама.

Вона ледь усміхнулася.

— Ти швидко звикаєш до ролі людини, яка читає мені лекції.

— Я стараюся.

— Я помітила.

На мить між ними зникла напруга.

Марко сів на край столу.

— Ми можемо зателефонувати Олексію.

Софія одразу стала серйозною.

— Він скаже, щоб ми взагалі туди не їхали.

— Можливо, він матиме рацію.

— А якщо ця зустріч — наш єдиний шанс?

Марко уважно подивився на неї.

— Ти справді думаєш, що там буде відповідь?

Софія не відповіла відразу.

Потім повільно кивнула.

— Я відчуваю, що все це пов’язано.

— З Андрієм?

— Не тільки.

Вона встала й підійшла до вікна.

— Учора я думала, що хтось просто хоче зруйнувати мої стосунки з тобою.

Марко мовчав.

— Сьогодні хтось проник у систему моєї компанії.

Вона повернулася до нього.

— Це вже не випадковість.

— Ти думаєш, хтось використовує тебе через бізнес?

Софія похитала головою.

— Я думаю, що хтось використовує наші стосунки, щоб відволікти мене від того, що відбувається в компанії.

Марко насупився.

— І поки ти переживала через мене…

— Хтось мав час робити те, що йому потрібно.

У кімнаті стало тихо.

Ця думка була логічною.

І саме тому ще небезпечнішою.

Софія знову взяла телефон.

— Я хочу поговорити з Андрієм.

Марко одразу напружився.

— Зараз?

— Так.

— А якщо він має до цього стосунок?

— Тоді я хочу побачити його реакцію.

Марко кілька секунд дивився на неї.

— Добре.

Софія набрала номер.

Андрій відповів не одразу.

— Софіє?

— Нам потрібно поговорити.

— Зараз?

— Так. Де ти?

На іншому кінці дроту запанувала коротка пауза.

— В офісі.

Софія подивилася на Марка.

— Не йди.

Марко ледь усміхнувся.

— Звичайно.

— Я серйозно.

— Я теж.

Софія вимкнула виклик.

— Він у офісі.

— І?

— Якщо він бреше, я це побачу.

Марко взяв куртку.

— Тоді ходімо.

— Марко.

— Що?

— Я ж сказала…

— Я пам’ятаю.

Він відчинив двері.

— Але ти також сказала, що ми разом.

Софія кілька секунд дивилася на нього.

Потім усміхнулася.

— Іноді я шкодую, що сказала це.

— Пізно.

— Чому?

— Бо тепер назад дороги немає.

---

Вони знайшли Андрія у переговорній кімнаті.

Він сидів за столом із ноутбуком перед собою.

Побачивши Софію, він підвівся.

А коли помітив Марка, його погляд одразу став холоднішим.

— Я думав, ти прийдеш сама.

Софія зачинила за собою двері.

— Я теж багато чого думала.

Андрій повільно перевів погляд на Марка.

— Нам потрібно поговорити про справи компанії.

— Ми й поговоримо.

— Я не впевнений, що…

— Андрію.

Її голос став жорсткішим.

Він замовк.

Софія поклала телефон на стіл.

На екрані залишалося відкрите повідомлення.

Андрій подивився на нього.

Його обличчя змінилося.

— Що це?

— Мені цікаво, чи ти справді не знаєш.

— Софіє, про що ти говориш?

— Хтось стежить за мною.

Андрій мовчав.

— І за Марком.

Він повільно подивився на Марка.

— Це не я.

— Я ще не сказала, що думаю, ніби це ти.

— Але подумала.

Софія зробила крок ближче.

— Учора хтось використав твій доступ до внутрішньої системи.

Тепер Андрій справді змінився в обличчі.

Марко це помітив.

Страх.

Або дуже хороша гра.

— Мій доступ?

— Саме так.

Андрій різко сів назад у крісло.

— Це неможливо.

— Чому?

— Бо в мене окремий рівень захисту.

Софія схрестила руки на грудях.

— Але доступ був.

Андрій кілька секунд дивився на екран.

Потім підняв очі.

— Хто ще знає про це?

— Поки що тільки ми.

Він напружився ще більше.

— Софіє, якщо хтось отримав доступ під моїм іменем, це дуже погано.

Марко зробив крок уперед.

— Чому?

Андрій подивився на нього.

— Тому що цей доступ дає можливість не тільки переглядати документи.

Він повернувся до Софії.

— Через нього можна змінювати дані.

Софія завмерла.

— Що саме?

— Фінансові операції.

У кімнаті стало тихо.

Марко відчув, як напруга між ними миттєво змінилася.

Тепер справа була не просто в документах.

Якщо хтось отримав доступ до фінансів компанії…

Ставки були набагато вищими.

— Ти думаєш, хтось краде гроші? — запитала Софія.

Андрій похитав головою.