Розділ 18

    При цих словах Олена застигла на місці, чоловік знову наводив на неї справжній жах. Ще секунду тому вона готова була померти від його рук, аби тільки не бачити й не чути того кого ненавиділа всім своїм єством. Та слова Всеволода змусили лякатися. Завжди непередбачуваний, від нього можна було очікувати чого завгодно. 

- Що ти збираєшся робити? - з тривогою в голосі запитала Олена.

- Що страшно стало? А казала вбий мене. - з насмішкою промовив Всеволод, підводячись з ліжка.

- Я не за себе боюсь. - зізналась, відчуваючи, як пришвидшилось серцебиття.

- Чому ж раніше не боялась, коли взяла до рук камінь?

Олена зиркнула на чоловіка, пропалюючи його презирливим поглядом.

- Я жодного разу не пошкодувала про це. Якби моя воля, я б знову взяла до рук що-небудь і проломила б тобі голову. 

Попри почуте Всеволод залишався спокійним, цього разу Олені не вдасться його так легко розлютити. 

- Спробуєш пізніше. - чоловік опустився на підлогу, де продовжувала сидіти Олена. - А зараз ми пограємо в щось інше, більш романтичне. - проговорив у її волосся, яке заворушилось від страху. 

“Тільки не це” - подумала і спробувала пручатись. Проте, Всеволод різко повернув дівчину задом до себе, він заклав її дві руки їй за спину, боляче стискаючи однією своєю долонею. Іншою рукою чоловік різко зірвав з неї спідню білизну і нахабно пробрався всередину бідолашної. Сльози душили, але Олена не заплакала, вона нізащо не подарує йому такого задоволення. Дівчина зціпила зуби в очікуванні, коли все закінчиться.  

Вона сиділа на підлозі, обпершись спиною на ліжко та дивилась на демона в людській плоті. 

- Мені шкода тебе. Ти в цьому житті самотній і нікому не потрібен. Тебе ніхто не любить, всі ненавидять та бояться. А тих хто тебе любив, ти знищив, знищив власними руками.

- Замовкни! - гаркнув, не бажаючи чути правди з уст дружини.

Та Олена не збиралась мовчати, слова так й лились з неї, звільняючи місце на душі.

- Після знайомства з Артуром я дивувалась, як два чоловіки з однаковою дитячою долею можуть бути такими різними. Ти виродок, який те й вміє, що знущатись зі слабкіших.

Всеволод кинувся до Олени та зупинився півподиху від неї. Він її не чіпатиме, у нього інші плани, аби їй відімстити. Чоловік відсторонився та поглянув кудись на стіну на якій відбивались тіні від увімкненої лампи.

- Артур. - Всеволод зробив павзу. - Мій молодший брат. Готовий завжди рятувати світ від несправедливості й усякої нечисті. - чоловік повернув голову в бік Олени та зі спокійним виразом на обличчі промовив. - Немає більше твого Артура, на одного правильного тепер менше. 

Цього Олена не зуміла витерпіти, вона кинулась на чоловіка, гамселячи його своїми кулачками куди попало, Всеволод задоволений реакцією дружини, припинив істерику, давши їй ляпаса. 

- Сядь, дурепа і послухай, мене. - штовхнув на стілець. - Ще одна така витівка і до ранку не протягнеш. 

Олена притихла, готова слухати далі. Щока пекла й нила, та це було ніщо в порівнянні з тим що робилось в неї на серці.

- Що ти з ним зробив? - запитала, готова ридати. 

- Задушив. - спокійно відповів, ніби, мова йшла про звичну побутову справу. - Він хотів прибрати докази твоєї невинності, Артур був впевнений, що я мертвий. Як же він здивувався, коли я раптом ожив, бачила б ти його погляд, немов привида зустрів. - Всеволод посміхнувся кутиками вуст, втішаючись спогадами. - Між нами зав’язалась бійка в якій хтось однаково мав загинути. І тим хтось, став мій молодший брат.

Олена відчула, як нудота підступила до горла, шлунок викручувало з якоюсь дикою силою. Вона зблідла, а через мить втратила свідомість. Їй не хотілось повертатись у реальність та десь далеко чийсь голос відлунням озвався у голові, а неприємне відчуття ляпаса на обличчі, зумів повернути її до життя.

- Отямилась? - запитав Всеволод, не очікуючи такої реакції. - На, випий. - чоловік подав склянку води, але Олена відштовхнула його руку з такою силою, що вміст склянки розлився.

- Ну все, з мене годі! - чоловік схопив дівчину за зап'ястя та зв'язав спереду обидві руки ременем, всадивши її знову на стілець. - Не змушуй мене ще й рота тобі заклеїти.

- Що, що ти хочеш від мене?! - зарепетувала істерично, не витримуючи напруги невідомості. Олена була впевнена, що Всеволод задумав щось жахливе та що саме можна було лише здогадуватись. - Якщо ти хочеш мене покарати, то тобі це вдалось, я за все вже відповіла. Ти відібрав у мене все, що було для мене дорогим.

- Ще не все. - відповів рівним тоном, наводячи неабиякий морок.

Олена дивилась на чоловіка, боявшись почути правду про його наміри. 

- Я зумів влаштувати так, що всі повірили, ніби я справді загинув в цій аварії. Гроші вирішують все. - продовжив свою розповідь. - Як бачиш, Артуру нічого не довелось робити самому. А ти актриса, ще та, вдало зіграла роль нещасної вдови, я ледь сам не повірив в цей цирк на моєму похоронні. - і тут до Олени дійшов весь кошмар цього дня, прочитавши в її погляді здогадки, Всеволод відповів. - Так, в труні знаходився Артур. Труна була закрита, і всі безсумнівно вважали, що там находиться моє тіло. 

Олена не витримала всього цинізму з яким говорив чоловік, несила більше терпіти почутої правди, сльози покотились по зблідлому обличчі. Всеволоду на якусь мить стало жаль дружину, він, як й всі чоловіки, був безсилим перед жіночими сльозами.

- Припини. - наказав роздратовано. - Сльозами не поможеш. - він хотів подушечкою великого пальця витерти краплі гірких сліз, які годі було спинити, але Олена неочікувано навіть для самої себе плюнула чоловіку в обличчя, виказуючи всю свою зневагу. Рука Всеволода різко здійнялась над головою дівчини. Від удару кулаком Олена впала на підлогу, боляче забившись. Цівка крові стікала з носа та з розбитої губи. Всеволод навис над дівчиною, знову замахнувшись долонею, Олена інтуїтивно підігнула ноги, захищаючись від ударів, які продовжували сипатись, мов небесний град.