Розділ 17

    Коли під’їхало авто Артура, Олена одразу кинулась до чоловіка в пошуку підтримки.

- Ти як? Ціла? - Олена покивала головою, досі відчуваючи, як її усю трусить. - Все буде гаразд. - Артур спробував заспокоїти бідолашну, пригортаючи до себе. - Оленко, у нас мало часу, де він? 

Дівчина вказала у бік дерева під яким лежало тіло Всеволода. 

- Моя людина відвезе тебе до когось з твоїх родичів. Влаштуй так, немов ти в них гостюєш певний час.

- В батька є родичі десь в Карпатах. - зметикувала дівчина. 

- Прекрасно.

- Що ти плануєш робити? - з тривогою на обличчі, запитала Олена.

- Ніхто нічого не запідозрить. Всеволод розбився, повертаючись додому. Причиною стали погодні умови, перевищення швидкості, не дотримання дорожніх правил. Я все владнаю. На тебе ніхто не подумає. Коли всі дізнаються про трагедію, тобі потрібно буде лише вдати, вбиту горем дружину.

- Як, як ти це зробиш?! - істерично запитала, кидаючи погляд на мертве тіло свого чоловіка.

- У мене теж є певні зв’язки. Олено, та отямся ти! - крикнув Артур, відводячи її далі від місця злочину. - Все буде добре. - відказав впевнено. - Їдь, авто чекає на тебе. Я сам вийду на зв’язок, і віддай свій сотовий, він тобі більше не потрібен.

***

     Олена вирішила все ж зупинитись у батька. Вона не зізналась навіть йому про те, що насправді трапилось тієї дощової ночі. Дівчина весь час дотримувалась вигаданої легенди, і дізнавшись про смерть Всеволода, як годиться люблячій дружині оплакувала чоловіка. Дивним і невідомим залишалось одне, зникнення Артура. З їхньої останньої зустрічі пройшов місяць, а від чоловіка досі не було жодної звістки. Олена через це невимовно хвилювалась, доводячи себе до нервових зривів. Батько думав, що донька побивається через смерть чоловіка, тому, намагаючись її розрадити, запропонував на деякий час з’їздити до їхньої родини в Карпати.

- Поживеш в тітки Марії з дядьком Петром. Там в них добре, природа, свіже повітря, те що тобі зараз так необхідно. Доню, тобі потрібно забутись і жити далі.

Олена погодилась, тим паче вона й так туди планувала їхати, тож вже наступного дня в душному потязі вона відправилась назустріч новому життю.

Після смерті Всеволода, Олена відчула полегшення, адже вона нарешті стала вільною, нехай й такою ціною. 

***

     Мирослав підвівся та заходив по кімнаті. Він був не готовий до такого повороту. Його кохана Оленка приховувала від усіх вбивство власного чоловіка. 

Олена всім своїм нутром відчувала, як своєю гіркою правдою завдала нищівного удару по їхнім з Мирославом стосункам.

- Я визнаю свою провину, потрібно було раніше у всьому зізнатись. - почала виправдовуватись, помітивши, як Мирослав змінився на обличчі після почутого.

- То чому не зізналась? - запитав чужим голосом.

- Я боялась. Не хотіла тебе в це вплутувати. - з розпачем в голосі промовила дівчина. - Сподівалась, що все минеться. 

Олена підійшла до чоловіка та притислась до його широкої спини, як любила це завжди робити. Вона відчула, як тіло Мирослава напружилося, втім чоловік не відсахнувся, натомість він розвернувся до неї. Його довгі пальці забрали сльози, які стікали по жіночому обличчі, Олена миттєво притислась до рідної долоні, впиваючись близьким запахом.

- Тобі краще піти. - прозвучало над головою, немов грім серед ясного неба. - чоловік різко відібрав руку та відсторонився. 

Олені нічого не залишалось, як повернутись до свого будинку. Наблизившись до виходу, дівчина все ж зупинилась, аби сказати останнє слово, яке б могло врятувати її від вироку коханого.

- Це був самозахист. Інакше він би мене просто вбив. 

Мирослав нічого не відповів, він продовжував стояти та дивитись порожнім поглядом крізь Олену. 

- Ти маєш рацію, мене це не виправдовує. - сказала, трактуючи по-своєму його мовчання. 

***

Не вмикаючи світла Олена пройшла у спальню та впала на ліжко. Сил плакати не залишилось, хотілось лише заснути й ніколи не прокидатись. Повіки, наче наповнились свинцем і дівчина відчула, як поринає у важкий та тривожний сон.

     Чиясь рука торкнулася її короткого волосся, лагідно пропускаючи його крізь пальці, іншою рукою чоловік погладжував стегна, пробуджуючи в ній збудження. Олена притислась до теплого тіла, їй здалось, що це прийшов Мирослав. Він притягнув її ближче до себе, не даючи можливості поворухнутись. Його гарячий подих обдував тонку шкіру, змушуючи вкритись сиротами. Однак, Олена раптом відчула, як їй забракло повітря, сильні чоловічі пальці оповили шию, боляче стискаючи горло. Вона не могла кричати й поворухнутись, хтось повністю заволодів її тілом. Кожен поштовх всередині, озивався нестерпним фізичним болем, який змішався з моральним приниженням. Олена почала хапати ротом повітря, відчуваючи, що задихається від сильнішого стискання пальців на її горлі, через мить чоловік припинив сексуальну наругу, в той момент, як дівчину покинуло життя.

Олена прокинулась, не розуміючи, де вона досі знаходиться. Їй знадобилось кілька секунд, щоб прийти до тями. Вона дотягнулась до настільної лампи, аби увімкнути світло, однак вимикач не працював. Навпомацки дівчина пройшла на кухню і вже там увімкнула світло. Холодна вода, яка пройшлась горлом, повернула Олену до реальності, від чого знову боляче занило в грудях. Ще декілька місяців тому в цьому будинку вона насолоджувалась самотністю, вмивалась тишею, яка їй подобалась. Нині ж все змінилось, на неї тисла атмосфера в домі. Хотілось, аби в будинку знову звучав голос Мирослава, і його завзятий сміх, щоб чутно було запах свіжо принесеного хліба і звук грюкаючих тарілок. Дівчина покохала щиро й відверто, лише з ним і в цій місцевості вона по-справжньому стала щасливою, та її темне минуле стало на заваді їхньому щастю. Олена не звинувачувала Мирослава, його реакція була цілком зрозумілою. Чоловік вважав її іншою, не здатною на такий жахливий вчинок та таку цинічну брехню. 

Олена помила склянку та повернулась у спальню, яким було її здивування, коли вона помітила увімкнену настільну лампу, ту саму, яка щойно не працювала. Дівчина швидко прогнала надокучливі думки, що закружляли в голові, вона затулила штори, коли несподівано застигла на місці, відчувши позаду себе чиюсь присутність. Олені здалось, що вона перестала дихати, кров билась у скронях і тіло почало скручувати від спазмів, вона добре пам’ятала це відчуття. Тваринний страх знову заволодів нею, здавив горло, скував тіло. В той час кроки наближались все ближче й ближче, доки хтось невідомий не наблизився до неї, дихаючи у саму потилицю. Олена відчула тепло гарячих губ на своєму волоссі від чого здригнулась усім тілом.