Розділ 11

- Мамо, чому це так боляче? - звернулась Олена до жінки в пошуках підтримки. 

- Олено, годі нюні розпускати! Життя не терпить м’яких, сердечних людей. Ти як твій батько, немов розмазня якась. Зберись, підітри соплі та зроби так, щоб Всеволод ні на кого іншого більше дивитися не міг.

Це була їхня з мамою остання розмова. Олена, яка дотепер намагалась підтримувати з матір'ю добрі відносини, збагнула, що окрім неї, це нікому не потрібно. Жінка жила в якомусь власному світі, з поглядами зрозумілими лише їй одній. Було важко змиритись зі зрадою одразу двох людей. Олена відчувала себе так, немов у неї відрізали шматок серця, та дали поласувати вовкам. 

Дівчина витягла телефон і зателефонувала Аліні. Дівчата домовились через 2 години зустрітись в одному з кафе, що знаходилось неподалік вокзалу, саме стільки часу потрібно було Олені, аби добратися від матері до Києва. 

- Що трапилось, Оленко? Виглядаєш засмучено. 

- Всеволод мені зраджує. 

Аліна не здивувалась почутому.

- Що ж подружко, я не хотіла передчасно тебе тривожити, тому не стала розповідати про це їхнє хобі. Для них, Оленко це норма, так вони задовільняють своє его. 

- Щось схоже я чула й від Всеволода. Аліно, ти так про це спокійно розповідаєш, невже тебе це зовсім не хвилює?

- Спочатку хвилювало, і боляче було, так само як тобі зараз. Згодом я змирилась, а ще пізніше знайшла віддушину. - Аліна загадково поглянула на Олену. 

- Що ти маєш на увазі? 

- Ти ж знайома з Артуром, братом Всеволода. 

- Ти та Артур?! О це так новина. І, як довго ви разом? Як взагалі, це трапилось? - Олена не могла приховати свого здивування.

Аліна розповіла, що з Артуром вони познайомились два роки тому на одному з заходів.

- Все закрутилось доволі швидко. Я сама не зрозуміла, як закохалась.

- Алінко, ти не боїшся, що Едуард про все дізнається? 

- Звісно, боюсь. І за себе, і за Артура. Розумієш, він інший, не такий, як Едік чи Всеволод. Він добрий. Артур пропонував з ним утекти, але я не можу, Едік не з тих хто просто так відпустить, він знайде нас будь-де.

- Що ти думаєш робити далі?

- Знаєш, чому я обираю кафе саме біля вокзалу? Щоразу я уявляю, як покидаю столицю і повертаюсь до рідного Львова, додому, до мами, як в тій пісні. - крізь сум промовила Аліна та додала. - Однак, наступної миті спрацьовує інстинкт самозбереження, і я полишаю думки про втечу. А на твоє питання, що я робитиму далі відповім - існувати. А там життя саме все розставить по місцях. - дівчина важко зітхнула. - А ти ж, Оленко, дізнавшись про іншу, що збираєшся робити?

- Не знаю. Я ні в чому вже не впевнена.

***

Олена попри біль та розчарування повернулась додому, увійшовши до будинку вона помітила Всеволода, він сидів на сходах, допиваючи пляшку віскі. У нього був жахливий вигляд, помітно було, що чоловік переймається тим, що трапилось. Олена втомлено присіла поряд, вона забрала пляшку зі спиртним та допила її вміст. У горлі одразу запекло, було гірко та неприємно, так само як й на душі.

- Я думав, ти більше не повернешся.

Олена сумно всміхнулась.

- А, ти б відпустив?

- Ні. - беззаперечно відповів. - Нізащо. Ти моя - назавжди.

Між подружжям запала тиша. Олена відчувала, як на щоках виступив рум’янець, а у скроні запульсувало. Вона знала, чоловік не жартує, це відчутно було в його голосі, а його впевнений погляд наводив на неї жах. Дівчина підвелась та попрямувала в спальню, вона бажала одного заснути та прокинутись знову щасливою.

***

     Олена намагалась не згадувати про зраду чоловіка. Проте, щоразу, коли Всеволод затримувався на роботі, чи змушений був поїхати з міста на декілька днів, Олена не тямила себе від ревнощів. Чоловік її запевнив, що зав'язав з тією жінкою, втім дівчина в це не вірила. Надто добре вона знала захоплення Всеволода. 

Сама цього не помічаючи, Олена в пошуках доказів чергової зради, почала нишпорити в речах чоловіка. Вона тишком підслуховувала його розмови та намагалась залізти до телефону. 

Щойно Всеволод повернувся з офісу та пішов у душ. Олена взяла до рук сорочку й приклала до носа. 

- Що ти робиш? - несподівано позаду прозвучав голос чоловіка. 

Олена стрепенулась, завмерши з сорочкою в руках. 

- Шукаєш сліди від губної помади? Чи чуже волосся? - запитав з нотками сарказму в голосі. 

Олена знервовано присіла на ліжко, відкинувши сорочку. 

- Запах іншої жінки.

- У тебе параноя. Я сказав, що між мною і нею все скінчено. Чому ти мені не віриш? 

Олена лиш здвигнула плечима. Вона не знала, що відповісти, і як пояснити свої відчуття.

- Значить, слухай сюди. Мені набридла така твоя поведінка, я тобі не який-небудь хлопчик, аби підозрювати мене у тому, чого я не робив. Припини, займатись дурницями, опануй себе. - Всеволод підійшов і струснув Олену за плечі. - Щоб це було востаннє. 

На диво, але після цієї розмови Олені трошки відлягло на серці. Їй нічого не залишалось, як повірити й жити звичним життям з чоловіком, якого незважаючи, ні на що, вона продовжувала любити. 

Всеволод, аби розвіятись від усіх цих подій, запропонував Олені провести відпочинок в Домінікані на що вона без вагань погодилась. 

Тиждень відпочинку промайнув доволі швидко, настрій Олени значно покращився і здавалось життя налагоджується. 

***

     Олена була на роботі, коли їй несподівано прийшло повідомлення. 

Якщо ти думаєш, що він більше зі мною не бачиться, то ти помиляєшся. Я його надто сильно люблю, аби відпустити. Я нізащо не відступлю! А внизу підпис його Н.

Олена знову і знову перечитувала повідомлення. Вона вчитувалась в кожне слово, яке невимовно ранило. Варто було лише все забути, як знову все повторилось. 

Олена не поспішала додому, їй потрібен був час, аби заспокоїтись. Вже вечоріло, коли вона повернулась. Не роззуваючись Олена увійшла у вітальну, Всеволод лежав на ліжку та читав.