Розділ 10

      Проганяючи від себе нав’язливі думки, Олена з головою поринула в роботу. Всеволод зателефонував лише один раз, аби повідомити їй, що успішно долетів. 

Олена сиділа за паперами, коли пролунав дзвінок її мобільного.

- Пташко, привіт. Я щойно повернувся. Лечу додому, будь готова, ми запрошені на церемонію нагородження щось ніби "Людини року тільки серед бізнесменів", моя присутність там обов’язкова.

Олена завагалась, у неї були на сьогодні геть інші плани.

- Гаразд. - не стала перечити.

- Оленко. - чоловік запнувся. - Я скучив.

- Я теж. - якомога привітніше промовила, а у самої кішки шкребли на душі.

В довгій вечірній сукні, червоного кольору, який ненавиділа Олена, та який обожнював Всеволод, вона граційно спустилась вниз. Затуманеним від захвату поглядом, чоловік притягнув Олену до себе, він накрив її гарячі вуста своїми. Не тямлячи себе від задоволення, Всеволод прикусив нижню губу дружини, залишивши на ній кровавий слід.

- Ай. - торкнулась рукою. - Боляче.

- Чорт, вибач. Я не тямлю себе, коли ти опиняєшся поруч. - він лагідно провів язиком по губі на якій застигла маленька краплинка крові. 

- Дай мені хвилинку, я підправлю макіяж.

- Не має часу. Ходімо. - заперечним тоном, промовив. - Нехай всі бачать, що ти моя.

Губа боліла та навіть трішки розпухла, Олена вже в машині нанесла блиск, який допоміг приховати слід від пристрасного поцілунку.

- З ким ти весь час переписуєшся? - запитала Олена в чоловіка, який не випускав з рук свого мобільного.

- А, не зважай. Така робота. - відповів Всеволод, не відриваючи свого погляду від екрана.

Олена відвернулась, сумно поглядаючи у вікно. 

- Ну, все, тепер я весь твій. Вимикаю цей клятий телефон. Розповідай, як ти жила без мене всі ці дні?

- Активно працювала.

- І все?

Олена поглянула на чоловіка, насправді вона за ним сумувала. Дивно, та це була правда. За час відсутності Всеволода, вона зрозуміла, як їй його не вистачає. Та найголовнішим було, безпорадне відчуття. Можливість іншої жінки у житті її законного чоловіка, змушували відчувати ревнощі та відстоювати свою територію. 

- Мені тебе бракувало.

Залишившись задоволеним відповіддю, Всеволод поцілував дружину, ледь торкаючись її губ.

- Пробач за це. - вказав на вуста. - Захопився.

Всеволод і Олена прибули до заміського будинку в якому відбувалась церемонія. Зібралось чимало людей, серед запрошених були й Аліна з чоловіком, що неабияк втішило Олену. На таких заходах, як цей Олені довелось бути вперше, через що вона почувалась не у своїй тарілці. Всеволод же навпаки, поводився впевнено та гордовито, це було його звичне середовище в якому йому було комфортно. Отримавши нагороду за номінацію “Ділова репутація” Олена запишалась чоловіком ще більше. Всеволод ні на крок не відходив від дружини, допомагаючи їй влитись у нове коло знайомств.

- Вітаю. Як завжди не з пустими руками. 

До Всеволода та Олени підійшов незнайомий їй чоловік та вказав на нагороду.  Щось в його обличчі Олені здалось доволі знайоме, втім що саме вона поки не розуміла.

- Олено, познайомся, це Артур, мій молодший брат.

І лише тут Олена помітила схожість між чоловіками. Щоправда, Артур був нижчим за зростом, і з м'якішими рисами обличчя, і погляд у нього був - добрішим.  

- А, це моя дружина - Олена.

- Приємно, нарешті з вами познайомитись, Олено. - всміхнувся доброю посмішкою. - Мій брат не дуже балакучий, тому впевнений, що він нічого про мене вам не розповідав.

- Так і є. - вона здивовано поглянула на Всеволода, не розуміючи, чому він приховував від неї свого брата.

- Не було відповідного моменту для знайомства. - відповів, немов прочитавши її думки. -  Втім, тепер ви знайомі, все, як годиться. 

Було помітно, що Всеволод не надто зрадів зустрічі з молодшим братом, ба, більше на його обличчі було помітне роздратування.

- Ну, що ж, радий знайомству, Олено. Сподіваюсь, ще зустрінемось. - Артур потис руку Олені, після чого подався геть.

Вже повертаючись додому, Олена вирішила розпитати у Всеволода про його брата. Дівчині відомо було лише про батьків чоловіка, яких позбавили батьківських прав, коли йому було 3 роки, хлопця виховувала бабуся, яка невдовзі померла, через що він опинився у дитячому будинку. Більше Всеволод ніколи не повертався до цієї теми, категорично заборонивши щось розпитувати про його минуле.

- Я впевнений тебе цікавить, чому я раніше нічого не розповідав про Артура. Ми не дуже з ним близькі. Ми надто різні та це не значить, що я його не люблю, як-не-як у нас з ним тече одна кров. Так склалось, що ми проживали певний час в прийомній родинні, Артур завжди у всьому зразковий, а я шибайголова не зміг дотримуватись у родинні встановлених правил, тому все робив їм наперекір. Тож, згодом названі батьки прийняли рішення мене повернути назад до інтернату, я не був проти, навпаки зрадів такому їх рішенню. З цього моменту наші з братом дороги розійшлись. У нього своє життя у мене своє. 

- Шкода, що так. - Олена поклала голову на плече чоловіка.

- Коли ми бачимось, одразу виринають не найприємніші спогади з нашого з ним дитинства. Артур ще був зовсім малим, коли наших батьків позбавили батьківських прав, він не пам’ятає всього цього жаху, який нам довелось пережити. Батьки напивались до посиніння, постійні скандали, бійки, бруд в будинку, а ще постійне відчуття голоду. Ненавиджу. - вилиці чоловіка аж заходили від злості. - Все, пташко, я й так надто багато тобі розповів, закриваємо цю тему назавжди. 

Решту дороги Олена та Всеволод їхали мовчки.

***

      Минуло кілька місяців. Олена займалась своїми справами, в той час, як Всеволод розширяв горизонти в бізнесі. Зайняті кожен власною справою, вони майже не бачились, проте, нині вирішили влаштувати собі романтичну вечерю. 

Олена не стала замовляти їжу з ресторану, а сама приготувала вечерю.