Розділ 8

     Переступивши поріг розкішного будинку, в якому вона тепер житиме в статусі дружини, Олена відчувала себе не у своїй тарілці. Їй здавалось, що багате життя не про неї, воно їй просто не підвладне. На фоні дорогоцінних ваз, мальовничих картин, вишуканих меблів, мармуру, юна дівчина відчувала себе звичайною сірою мишкою, яка потрапила до лап хижака. 

Ні, спочатку все було ідеально, навіть занадто. Всеволод буквально носив дружину на руках, задарюючи її дорогими подарунками та компліментами. Дівчина не знавши батьківської ласки та похвали, втомлена вічною критикою та маминим невдоволенням, сама того не помітивши, почала тягнутись до чоловіка, шукаючи у ньому розради, підтримки та душевного порятунку. В Олени було все необхідне для гарного життя, втім після завершення університету вона планувала все ж влаштуватись на роботу ресторатора. 

- Навіщо тобі десь працювати?! Я тобі й так даю все, що потрібно. 

- Тоді для чого мені навчатись? - Олена пригорнулась до чоловіка. - Всеволод, я хочу займатись улюбленою справою. Нам жінкам потрібно розвиватись. Знайти собі щось до душі. Розумієш?

- Ти не маєш чим зайнятись? Сходи в салон, масаж, магазин, чи куди ви там любите ходити?! Олено, я проти! Крапка. Щодо твого навчання, воно формально людині необхідне, хоча не розумію твоєї цієї тяги до ресторанного бізнесу. - чоловік поцілував дівчину в чоло та пішов, даючи зрозуміти, що розмова завершена.

Олена не стала далі наполягати на розмові, вирішивши, що почекає кращого моменту. Проте, ні через тиждень, ні через місяць Всеволод своєї думки не змінив. Тому Олена вирішила потайки влаштуватись на роботу, яку їй запропонувала одногрупниця. Дівчина планувала постажуватись, а там, якщо все вдасться розповісти чоловіку. Яким було її здивування, коли Всеволод звідкись сам про все дізнався. Тоді він здійняв справжню бурю, змітаючи все на своєму шляху.

- Ти! - заричав, немов дикий звір. - Як ти посміла за моєю спиною вештатись куди попало?! Мені здається, що я тобі вже все пояснив щодо роботи, чи не достатньо ясно? - запитав, пронизуючи оскаженілим поглядом.

Тоді Олена вперше злякалась гніву чоловіка. 

- Чому ти мовчиш? Я тебе запитую! За кого ти мене тримаєш? За дурня?! - схилився так близько, що Олена від жаху втислась у спинку дивану. Вона нічого не встигла відповісти, бо раптом відчула, як від ляпаса, наче вогнем запекла щока. Наступної миті груба чоловіча рука схопила її за шию, не даючи нормально дихати. - Сучка. Щоб це було востаннє. - він відібрав руку, залишивши на тонкій шиї червоний слід від пальців.

Олена ридала безупинно цілу ніч. Вона ще ніколи не відчувала себе такою приниженою та самотньою.

***

- Сволота. - промовила Алла Сергіївна, коли Олена прийшла до неї наступного дня, аби та її підтримала. - Ти теж добра, знаєш його слабкі сторони та провокуєш.

- Що? - ошаліла від почутого.

- Я тебе прошу, ні ти перша, ні ти остання. Повертайся додому і мирися з чоловіком.

Олена поглянула на матір, відчуваючи несамовитий біль. Найрідніша людина у житті, не вбачала нічого жахливого у тому, що її єдину доньку скривдили. Зрозумівши, що мама на боці свого зятя, Олена пішла геть. Та в житті дівчини була ще одна людина, яка завжди була на стороні доньки.

Вислухавши Олену, чоловік зажурився. Він вважав себе не надто хорошим батьком, адже приділяв їй не достатньо багато часу. Постійні скандали та чіпляння дружини, змусили його покинути сім’ю. Він звісно допомагав доньці, забирав її до себе на вихідні та це було не те саме, коли вони б жили разом. 

-  Для твоєї мами завжди важливішими були гроші й статки. - гнівно відказав чоловік. - Оленко, ніхто немає права з тобою так поводитись. Ти можеш залишитись жити тут, що нам обом місця не вистачить?!

- Дякую, татко. Ти в мене найкращий. - пригорнулась до рідної людини.

- Та який там кращий, раз дозволив такому трапитись. 

А на ранок до помешкання завітав Всеволод. На кремезному чоловікові не було лиця. Змарнілий, виснажений від безсонної ночі, з величезним букетом троянд він впав на коліна та вимолював вибачення. Олена маючи почуття до чоловіка та добре серце, пробачила йому й повернулась, не підозрюючи, яким насправді Всеволод може бути монстром.

***

     Після повернення додому, Всеволода було не впізнати. Він навіть погодився, аби Олена працювала, подарувавши їй ресторан про який вона мріяла. За кілька днів до відкриття вони вдвох вирушили на відпочинок в Італію, це були незабутні миті у житті молодої дівчини. 

- Пташко, а що сталось? Хто образив мою дівчинку? - запитав турботливо, помітивши засмучене обличчя дружини.

- Я боюсь, що у мене нічого не вийде. Ось-ось відкриття, а в мене нічого не готово.

- Дурненька. У тебе ж є спеціальні люди, які тим всім займаються. Чого ти боїшся? З решту у тебе є я, зі мною можеш нічого не боятись. Я вб’ю будь-кого за тебе. - останні слова чоловік промовив таким тоном, що в Олени мороз пішов по спині. - Не сумнівайся. - чмокнув в щоку. - Ну все, годі сумувати, ми сюди приїхали відпочивати. Ходімо на пляж.

Декілька шезлонгів оздоблених яскравими шторами, розташувались на березі пляжу у дружній ряд. Один з них зайняли й Олена з Всеволодом.

Дівчина засмагала, коли відчула, як несподівано рука чоловіка торкнулась між її ніг. 

- Що ти робиш? - з розчервонілими ні то від сонця, ні то від збудження щоками, запитала Олена, відштовхнувши руку чоловіка. 

- Ти в цьому купальнику зводиш мене з розуму. Хочу тебе тут і зараз. - збудженим голосом промовив Всеволод.

- Припини, ти збожеволів. - спробувала підвестись з лежака, втім чоловік не збирався відступати, його рука потягнулась розв’язувати купальні трусики.

- Всеволод. Зупинись. Тут же люди. 

- Мені на них байдуже, мені цікава лише ти. 

Олена з жахом подивилась навколо, втім усі розважались, не звертаючи уваги на те, що відбувається поза їх спинами.