Розділ 6

     Цілий день Олена була зайнята, додалось роботи в котеджі, так, як продовжували приїжджати нові туристи. Потрібно було поприбирати, помити посуд, приготувати карпатські страви, обслужити гостей і так до пізнього вечора. Від пильного ока пані Марії не приховалась щаслива усмішка Олени, яка не сходила з обличчя дівчини цілий день. Жінка не стала нічого розпитувати, вона й так здогадувалась про їхні з Мирославом стосунки. Жінка раділа за небогу, і бажала тій добра.

Усі думки Олени були лише про Мирослава і їхню вчорашню ніч. Вона почувалась по-справжньому щасливою, адже ніхто й ніколи з нею не поводився так ніжно й бережно. Помітно було, що й Мирослав потребував жіночого тепла, яке Олена готова була віддавати без будь-якої вигоди, без очікувань чого-небудь натомість.

Олена хотіла, аби день швидше завершився та знову опинитись в обіймах коханого. Після активного дня вона прийняла ванну та приготувала вечерю на двох. Нині чоловік був дещо зайнятий, тому запізнювався. Олена вирішила доки чекає, почитати новини в інтернеті. Увімкнувши мобільний на екрані висвітило повідомлення від прихованого номера. Недобре передчуття знову торкнулось дівочого серця. З острахом Олена все ж натисла на повідомлення й завмерла з телефоном в руках. Виділеним чорним кольором було побажання Солодких снів! Олена відкинула телефон та заходила по кімнаті. Вона знала, що це повідомлення було не випадкове, і адресоване воно точно їй. В цих, на перший погляд, звичайних словах був прихований сенс. Хтось невідомий почав свою гру. 

Стук у двері вирвав Олену з її роздумів. Опанувавши себе, дівчина поспішила відчинити.

- Привіт. Вибач, що затримався. Скучив страшенно. - Мирослав кинувся цілувати Олену. 

- Ти голодний?

- Хіба не помітно?! 

- Я серйозно. - заусміхалась. -Тебе чекає смачна вечеря. 

- Пізніше. Хочу чогось іншого, солодшого. - Мирослав повів Олену в спальню, стягуючи з неї одяг.

***

Вона лежала та вдивлялась в обличчя чоловіка, який солодко спав на її подушці. В якійсь статті Олена колись вичитала, що люди з повними губами та виразними очима, які були в Мирослава є доброзичливими, чуйними й турботливими людьми. А зморшки навколо очей і між бровами свідчили про відкритість та рішучість. Олена лагідно провела рукою від шиї до живота чоловіка, відчуваючи, як його сильні м'язи напружились.

- Ти зараз дограєшся. - лагідно промовив чоловік.

- Що? Мені просто не спиться.

Мирослав розплющив очі, його сонний погляд та розтріпане волосся насмішили Олену.

- Розбудила мене, ще й насміхається. Йди-но сюди. - чоловік притягнув дівчину до себе, покриваючи гладку шкіру цілунками. Він запустив свої довгі пальці у її волосся. Втім, Олена поспішила відібрати його руку.

- Не роби цього, мені так не подобається. 

- Добре, буду знати. Ей, ти чого? - запитав Мирослав, помітивши, що Олена знітилась. - Все гаразд. - він міцно притис її до себе, досі не здогадуючись, що у житті дівчини відбулось щось недобре.

Ранній спів півнів та пташок, розбудив Олену, відсутність поруч Мирослава свідчила, що і йому не дали поспати, як треба. Босоніж Олена попрямувала на кухню, Мирослав вже готував каву та млинці. Вона підійшла ззаду та пригорнулась до спини чоловіка, вдихаючи вже рідний запах. Чоловік поклав свою руку на її. 

- Доброго ранку. Виспалась? - він любив, коли вона ось так, немов дитина до нього горнулась.

- Угу. - не відпускаючи своїх обіймів, відповіла Олена.

- Тоді вмивайся і швидко за стіл. 

Поснідавши разом, Мирослав пішов на роботу, а Олена поспішила збиратись до пані Марії. Перед тим, як вийти з будинку, дівчина вирішила зателефонувати до Аліни. Довго не довелось чекати, після першого гудка подруга відповіла. Олена розповіла про дивне вчорашнє повідомлення, і поділилась своїми думками щодо цього.

- Ти точно нікому не давала мій номер телефону? - запитала вона.

- Оленко, присягаюсь - нікому. - запевнила Аліна. - Я спробую щось дізнатись. Ти головне, не хвилюйся. Це просто чийсь дурний жарт, або ж взагалі звичайна випадковість.

Олена вже було теж подумала, що смс помилкове, якби цього вечора не прийшло чергове повідомлення з прихованого номера. Солодких снів, пташко! Олена розридалась. 

- Цього не може бути, це неможливо. - повторювала, як мантру.

Вона намагалась найти пояснення усьому, що відбувається. Пташкою її називала лише одна людина, людина, якої не було в живих.

Олена накинула на себе хустку та швидко вибігла з будинку. Потрібно зателефонувати батькові, можливо він щось знає, але не сьогодні, не зараз, спершу потрібно заспокоїтись та все, як слід обдумати. 

Вона прийшла до будинку Мирослава, Олена не хотіла залишатись сама вдома, та й Мирослав запрошував до себе вже давно. Вона легенько постукала, і двері за мить відчинились.

- А я збирався якраз до тебе. Заходь. Нарешті ти наважилась завітати в холостяцьке лігво. Тільки не лякайся.

Олена озирнулась довкола, помешкання було просторе та світле. Будинок був обрамлений деревом не лише зовні, але й всередині, через, що в будинку відчутно було запах дерева. У вітальні стояв камін, а біля каміна розкинувся килим з овечої шкіри. Олена посміхнулась, коли побачила розкинуті на підлозі штани, а на дивані, що стояв навпроти сорочки та майки.

- Я ж казав. - Мирослав швидко почав прибирати речі, ховаючи їх за спину.

- Я знала, що ти не ідеальний. 

- Звісно. Ти, мабуть, забула, як ми з тобою познайомились? 

- Не нагадуй. Я готова була тебе тоді прибити.

- Обережніше, дівчино. - Мирослав кинув речі назад на диван та притягнув до себе Олену. - Добалакаєшся. - і почав палко цілувати. 

Вони впали на м'який килим пристрасно віддаючись один одному.

- Я люблю тебе. - прошепотів на вушко.

Олена відчула, як тепло розлилось по усьому тілу, ні то від зізнання в коханні, ні то від задоволення, яке накрило її, змусивши застогнати. 

- Я теж тебе люблю. До божевілля якогось. - відповіла вона, сама здивувавшись своєму зізнанню.