Розділ 3

      Олена смакувала вранці каву під спів пташок, які розбавляли ранкову тишу. Завдяки чудотворній мазі, яку вчора Олені вручив Мирослав, нога майже не боліла, вона лише трішки шкутильгала. При згадці про Мирослава, дівчина зніяковіла, двоякі відчуття в ній викликав цей пихатий чоловік. Ще декілька днів тому вона готова була вчепитись йому в обличчя, а сьогодні віддячити за порятунок. 

Вчора, коли Мирослав доніс її додому, а потім приніс лікувальну мазь, розповідаючи, як її слід вірно втирати, здивуванню Олени не було меж, як такий хам раптом перетворився у справжнього турботливого джентльмена. Мирослав й сам себе не впізнавав, дівчина, яку він вважав звичайною гламурною штучкою, насправді виявилась доволі милою, і зовсім не такою як він собі її уявляв. Не було в ній заморочок притаманних дівчатам зі столиці.

- Оленко, що це з твоєю ногою? - запитала пані Марія, помітивши, як дівчина шкутильгає. 

- Оступилась ненароком. 

- Треба чимось помастити, аби набряку не було. 

- Та все добре, пані Марію. Мазь у мене є.

Жінка зацікавлено поглянула на дівчину, і Олена зізналась хто став її рятівником. 

- Ну й добре, може щось та й заладиться у вас.

- Пані Марію, що ви нас одружуєте передчасно. 

- Не сердься на мене. - а сама хитро всміхається. - Добре, добре я мовчу. Я ось, що подумала. Ти відколи до нас приїхала ніде не була, окрім, села. Наступний заїзд туристів, аж після завтра. То б може ти поїхала, розвіялась до району? Он внучка баби Славки, Зоряна якраз збирається на гульки, може б і ти з нею? 

Олена не хотіла насправді нікуди їхати, тим паче з говіркою Зоряною, яка без перестанку теревенила про мрію знайти багатого кавалера і вийти за нього заміж. Однак, вона не стала відмовляти пропозиції пані Марії, яка за нею щиро турбувалась і тому погодилась. "Може й справді, прогулянка піде їй на користь". 

Цілу годину Олена тряслась в душному автобусі під розмови Зоряни. Дівчина розповідала, як їй набридло жити в селі, і як вона вже не може дочекатись, коли переїде навчатись до міста.

- От ти, Олено дивна якась. Ти ж наче переїхала до нас з самого Києва. Питається - навіщо?! Там же є усе, що потрібно для класного життя. Бутіки, зірки, хлопці. А тут, що, які перспективи? 

Олена відірвала погляд від вікна та поглянула на сусідку. Чорноволоса з рум'яним личком, очі карі, як смола, стільки в них читалось невинної цікавості. "І чому усі дівчатка в такому віці мріють про дорогий одяг, розваги та принца на білому коні"? 

- Поступлю цього року в коледж. Знайду перспективного хлопця, одружусь з ним і буду жити як в Бога за пазухою. 

Тінь смутку пробігла по обличчю Олени. 

- А як же кохання, чисте, справжнє, без будь-якої вигоди? 

- Якщо буде багатий, красивий, то й все інше з'явиться. 

- Ти не знаєш про що говориш, Зорянко. Бути в шлюбі з багатієм, не так вже й легко, я б сказала навіть навпаки. 

Зоряна прискіпливо поглянула на Олену. 

- А тобі звідки знати? Невже ти була заміжня за яким-небудь мажором? - запитала так, наче мова йшла про президента Америки. 

- Була. І знаю про що говорю. Втім, більше нічого тобі не розповім. Лиш застерігаю тебе, будь обережна з бажаннями та з вибором майбутнього чоловіка. 

Останні 30 хвилин дівчата їхали мовчки, роздумуючи кожна про своє. Олена та Зоряна вийшли з душного автобуса, свіже повітря обдуло лиця, через що стало легше дихати. До прибуття наступного автобуса залишалось 3 години, Зоряна запропонувала Олені купити морозива та сходити до парку, однак перед тим звернулась до нової знайомої з проханням допомогти їй у виборі сукні на випускний.

- Ми просто поглянемо, що продають, а ти своїм сучасним поглядом щось мені порадиш. - в погляді цієї юної дівчини було стільки благання, що Олена не змогла їй відмовити.

- Гаразд. Тільки з чого ти взяла, що я розбираюсь у моді?

- Ти подивись на себе. Все підібрано до деталей, і одяг видно не з дешевих, я такі бачила лише у журналах. Та й взагалі ти уся не така, як тутешні молоді дівчата. Твоя хода, манери, і пахнеш ти чарівно. Уся завжди доглянута, чепурна. - Зоряна обвела поглядом Олену з ніг до голови. 

Молода жінка намагалась не відрізнятись. Та минуле життя безумовно залишило свій відбиток, і як Олена б не намагалась відповідати місцевому образу, в неї це виходило не надто добре. 

- Хочу, щоб ти мене навчила, як правильно доглядати за своїм волоссям, щоб воно було таке гладке, як у тебе, за нігтями, які потрібно наносити креми на обличчя. - нетерпляче додала Зоряна.

- Ходімо вже, модниця. А то усі магазини зачиняться. Все розповім та навчу згодом.

Провештавшись півтори години по магазинах, дівчата спинили свій вибір на одній зі суконь. Зоряна сфотографувала її собі на мобільний телефон, аби пізніше показати своїй тітці, яка працювала кравчинею в їхньому селі. Сукню на випускний Зоряна планували шити, на жаль грошей на готову в їхній сім'ї не було.

Дівчата купили собі по морозиву та попрямували до парку. Зоряна з захватом продовжувала ділитися своїми планами на майбутнє. Олена уважно слухала дівчину, згадуючи себе у її віці. Про що вона тоді мріяла? Мабуть, як й більшість дівчат, знайти своє справжнє кохання, людину, яка окутає турботою, увагою та любов’ю. Чи мріяла вона про багатого принца? Ні, точно ні. Доля сама їй підкинула того хто згодом зруйнує усі її мрії.

Невдовзі мав приїхати автобус, тож Олена хотіла було вирушати на зупинку, ще й погода почала псуватись. Здійнявся сильний вітер, на заміну сонцю, наступили грізні хмари, ось-ось розпочнеться злива. 

- Дивись, які босоніжки красиві, давай, зайдемо, поглянемо ближче. - звернулась Зоряна до Олени, помітивши у вітрині магазину літні босоніжки. - Будь ласка, у нас ще є час.

Олена мить повагалась та врешті погодилась.

- Лише не довго. - дівчина хотіла опинитись якомога швидше вдома. Злива її лякала.