2

Розділ 2

- Чому я тут? Мені час за дитиною в садок? Якою дитиною? У мене немає дітей! Я навіть незаміжня ... Мені треба встигнути до п'ятої вечора забрати сина Андріана, адже його група працює до п'яти, хоча він спочатку потрапив до групи, яка працює до половини сьомого. Мені треба встигнути приготувати вечерю до приходу чоловіка... Якого чоловіка? – губилася у спогадах Аріна. - У мене ж немає чоловіка?.. Чи є? Я навіть пам'ятаю весілля. Але ж я щойно була в маршрутці і їхала додому. А де мій дім? На проспекті будинок, який тепер мені згадується будинком, чи вулиці Соборності? Куди мені йти? Піду за дитиною, він, мабуть, уже зачекався на мене в садочку.
І Аріна пішла пішки у пошуку нормальної діючої дороги. Чим далі вона відходила від того занедбаного тунелю, і чим більше минало часу, тим сильніше забувалося її минуле життя, залишаючи лише невиразні відлуння в її підсвідомості.
Аріна вже не була елегантно одягнена. Її гарні ніжки вже не стукали каблучками по дорожньому покриттю. На ній були кросівки, сильно протерті. Аріна була одягнена в дешевий і заношений одяг. Її спідниця не обтягувала до колін і біла атласна блуза не підкреслювала пишні груди, бо одяг змінився на запрану футболку і джинси більшого розміру, що висять балахоном на струнких ногах, приховуючи всю красу і стрункість.

Аріна нарешті підійшла до діючої дороги і пішла вздовж неї у пошуках зупинки.
Знайшовши зупинку, вона зупинилася в очікуванні маршрутки. Хвилин за десять під'їхала потрібна маршрутка. Відкривши свою сумочку, Аріна дістала гроші на проїзд, дивуючись, чому у внутрішній кишені сумочки так мало грошей. Цього вистачить лише на кілька проїздів у самій маршрутці.
- Так, буває й гірше. – подумала Аріна. – Чомусь я пам'ятаю, що в мене сума була більша?
Аріна заплатила водієві, зупинилася біля входу до самої маршрутки, оскільки вона була переповнена пасажирами. Штовхаючись ненароком і отримуючи поштовхи від інших пасажирів, Аріна доїхала до потрібної зупинки. Вийшовши з маршрутки, вона поспішила до садка за своєю дитиною. Принаймні Аріна так тепер думала. Спогади про минуле життя поступово зникли.
- Добрий вечір! – привітала Аріна вихователів та дітей.
- Андріане, твоя мама прийшла!
Хлопчик трьох років кинувся до Аріни, обійняв її за стегна.
– А де твоя машинка? - Запитала Аріна.
- Андріане, йди, візьми свою машину.
Андріан побіг шукати свою машину, знайшовши в руках іншого хлопчика, забрав її, вихоплюючи з чужих рук.
- Як Андріан поводився?
- Нічого. Добре.
Так як група дітей була на прогулянці, Аріна забрала Андріана, не перевдягаючи його і не перевзуваючи.
- Як ти сьогодні? Що нового? Розкажи. А я прийшла з роботи.
- Ти на роботі була, заробляла гроші, щоб купити іграшку? - Запитав Андріан.
- Так. Але не лише іграшку. Потрібно ще за квартиру платити, купувати їжу, потрібні гроші на проїзд, ну і, звичайно, тобі на іграшку. Але іграшка буде потім, наступного місяця, із зарплати.
- Ти купиш мені конструктор?
- Так, конструктор.
- Літак?
- Літак.
Дійшовши до дитячого майданчика біля будинку, Аріна з Андріаном залишилися на майданчику грати з дітьми.