1

Глава 1

Цей дивовижний світ, у якому два космічні тіла, одне з яких щось на кшталт планети-карлика, а інше – його супутник, танцюють постійний танець, кружляючи навколо незримої точки, невидимої осі, розташованої між ними.
По суті, ця планета-карлик мала обертатися навколо уявної осі, що проходить десь приблизно через центр цієї планети. Але ні. Вісь обертання знаходиться за межами цієї планети-карлика, між планетою та її супутником.
Але й цим не закінчується дивовижність такого світу. На поверхні планети її жителі бачать у небі дві зірки, серед яких одна рідна, що керує всіма процесами у своїй зоряній системі, а інша – чужа, яка нещодавно вибухнула, саме та зірка, яка живе за межами всієї цієї системи. По суті, ця зірка-чужоземка висвітлює небо щасливим жителям не лише вдень, а й уночі, дивлячись на якому боці планети зараз займаються своїм побутом її мешканці та чи освітлена ця сторона світлом чужої зірки. Зірки-чужинки.
Ось і виходить, що, буває, шлях освітлюють вдень два небесні світила, то буває, лише вдень горить одна зірка над поверхнею, то вночі теж світло, як вдень, від світла далекої зірки. То темно, коли навіть той єдиний супутник повернутий до протилежного боку планети і не відбиває промені від жодного з великих світил Космосу.
А коли горить у небі дві зірки і ще супутник так звернений до поверхні, що відбиває світло відразу двох зірок, які переповнені теплотою, передаючи лише відбите холодне світло, зараз же швидко хочеться затримати подих від подиву і насолоди такою рідкісною космічною красою.
Але ніхто навіть не піднімає голову нагору, щоб помилуватися цим дивом космічної природи. Усі надто зайняті. Собою і такою буденністю та сірістю простих буднів, що не дозволяє розпустити крила та злетіти у своєму духовному розвитку. Усі зайняті труднощами життя. Усі намагаються заробити. І встигнути. Встигнути заробити, доки остаточно не зросли борги.

Встигнути на роботу, щоб не втратити той промінчик світла, який тримає ще на плаву.
Мінімальні зарплати, найвищі тарифи на все. Дороге харчування. А новий одяг – це у розкіш.
Все, що завгодно заганяє в глухий кут. Позбавляє навіть бажання жити.
Смертність від самогубств давно вже перевищила смертність від інших причин, навіть разом узятих.
Ніщо не радує. Усі давно перестали не лише мріяти, а й планувати. У серцях кожного давно вже згасли вогники хоч якоїсь надії на краще майбутнє. На краще життя.
Хоча…
Стривайте!
Ні! Такий вогник ще не згас, але майже догорав у однієї милої особи, яка поспішала на свою роботу. Отже... її звуть Аріна. Їй тридцять років. Вона любить свою роботу, незважаючи ні на що. Її хобі – дизайн. Дизайн у всьому. В одязі, у зовнішності, меблях, а також ландшафтний дизайн. У маленькому будинку своїх батьків Аріна провела своє життя. Ті самі тридцять років. Хлопець є чи ні – це не так вагомо, як той факт, що Аріна ніколи не була заміжня, а з кожним роком канули ці надії. Надії вийти заміж та народити дитину.
Кращий інженер заводу – так, так, та сама Аріна намагалася, старалася з усіх сил, викладаючись на роботі. Перед нею були відчинені кар'єрні двері її улюбленої роботи. Але цьому не судилося статися. І абсолютно не з вини Аріни. Так розпорядилася доля. Або випадковість. Тут уже ніяк не зрозумієш, у чому ж справа.
Як всі намагалися встигнути на свою роботу, що є тією самою соломинкою, яка ще утримувала на місці серед бурхливого потоку річки руйнування, так і Арина поспішала на свою роботу.

Вона працювала інженером-конструктором на заводі авіадвигунів.
Прийшовши заздалегідь, до 7.30 (7.25 вже вважалося запізненням), Аріна включила комп'ютер, поставила електричний чайник, повний до максимуму води, і взялася за роботу. Спочатку ввела пароль при вході в сам комп'ютер, доступу до нього, а потім і в самій системі заводського повідомлення.
Надійшло багато листів. Серед них – нові завдання на двигуни, які вела Аріна. А також корисна інформація для роботи: терміни здачі, списки співробітників, які тимчасово заміщають своїх керівників.
Рутинна робота, що вимагає уваги та посидючості.
Роздрукувавши оформлений документ, Аріна побігла його підписувати спочатку у своїх начальників групи та відділу, а потім і вищих керівників.

Підписавши і залишивши на відправку, Аріна прибігла у відділ і зайнялася за оформлення нового повідомлення щодо введення в двигуни, які вона супроводжує, агрегатів власного виготовлення даного заводу замість покупних. Розклавши величезні креслення великих форматів та специфікації формату А4, Аріна замислилася над роботою.
Розібравшись, оформила листи сповіщень, роздрукувала, - і її каблучки на гарних ногах застукали знову по лінолеуму відділу та по  заводських підлогах.
Так пройшов цілий день. Так проходив кожен день, кожен день щодня.
Сьогодні Аріна залишилася після роботи на понаднормівку. Вона доопрацювала, попрощалася зі своїми колегами, закрила зі свого боку одне з дверей відділу, здала ключ, взяла перепустку та відбилася перепусткою на лічильнику обліку робочого часу.
І поспішила на прохідну.
Вийшовши з прохідної, Аріна сіла у маршрутку та поїхала додому.
Її думки були не про відпочинок.
Аріна вдома робила ремонт, вона з певного каменю створювала цікавий ефект у кутку вітальні. Так, невелика кам'яна стіна серед іншого. Аріна наклеїть поряд небагато шпалер з гілками зеленого кольору, всі інші ділянки стіни будуть білими.
На проїжджій частині сталася дорожньо-транспортна пригода через ремонт дороги.
Несподівано просіло дорожнє покриття, подекуди сталися провали. На щастя, водії вчасно встигли об'їхати провали, ніхто, на диво, не опинився в момент провалу на зруйнованих ділянках.
Через ці самі провали, значні руйнування, а також ремонт доріг водіям довелося значно змінити маршрут.

Об'їжджаючи головні дороги, проїжджаючи через двори, маршрутка з Аріною виїхала на невідому їй дорогу.
Її це налякало. Проїжджаючи під мостом через тунель, несподівано згасло світло. Зникло світло освітленого тунелю. Не видно було світла фар жодної машини, що проїжджали назустріч. Хоча в тунелі треба вмикати фари, але вони не горіли. Навіть самої маршрутки фари згасли. Потім світло з'явилося.
Але наприкінці тунелю. І Аріна не була в маршрутці, а стояла біля самої дороги. Тунель здавався занедбаним, брудним, місцями засипаним. Не проїжджала жодна машина через нього. Та й та маршрутка, в якій щойно була Аріна, зникла.
Аріна розгубилася, нічого не розуміючи. Простоявши кілька хвилин, вона вирішила вибратися з темряви на світло.