Лабіринти Лесу: Підземна картотека Імперії

Секретність була головним фактором успіху: якби супротивник дізнався про існування глиняних манекенів, стратегічний план провалився б. Саме тому армія будувалася під грифом суворої таємниці у підземних бункерах.

Чітке розташування статуй рядами у бойовому порядку, яке довго дивувало археологів, насправді виконувало функцію ідеально організованої військової картотеки. Котловани були розподілені за секторами, рангами та родами військ (офіцери, піхота, арбалетники). Якщо на фронті гинув реальний воїн, командуванню достатньо було зайти у потрібний сектор «підземної бази даних», швидко знайти заздалегідь зліпленого двійника цього солдата й оперативно відправити його на передову.

Така бездоганна військова логістика вимагала не просто тиші, а абсолютного мовчання. Тому в найглибших залах палацу, за зачиненими дверима, імператор особисто перевіряв кожен крок цієї підземної системи:

У глибині внутрішніх покоїв палацу Епан, де підлога була викладена шліфованим нефритом, що холодив босі ноги, імператор розглядав сувої з кресленнями підземних коридорів Лішаня. Повітря пахло дорогими пахощами та гірким присмаком ртутних настоянок, які приносили знахарі. Поруч стояв лише один відданий міністр, схиливши голову так низько, що його капелюх торкався шовкового килима.

— Кожен коридор має мати свій номер, Лі Си, — наказав імператор, проводячи довгим нігтем по карті. — Лучники ліворуч, важка піхота по центру. Якщо шпигуни дізнаються, що це глина — нас піднімуть на сміх, а план рухне. Але під землею, засипані товщею лесу, мої тисячі воїнів чекатимуть свого часу, наче стріли в сагайдаку. Коли я назву ім'я загиблого сотника, ти повинен знайти його копію за лічені хвилини. Цей підземний лабіринт — не цвинтар. Це мій замаскований залізний арсенал. Поки ворог спить, ми заповнюємо полиці.