Розділ 8. «Багряний Лис»

Отямившись, Браян обережно торкнувся лоба та потилиці. Хтось зняв із нього чоботи, рукавиці і відтягнув рукави кольчуги. При найменшій спробі підвестися він відчув сильне запаморочення, яке повернуло його у вихідне положення. В бурштинових очах різко потьмяніло, ніби все довкола огорнув чорний туман.

– Легше, святоша. Квапитися нікуди – битва давним-давно скінчилась. Спершу я думав, що тобі гаплик, проте ти виявився міцнішим, ніж здавалося. Винагороди за свою роботу я не чекаю, але елементарне «дякую» за те, що я доглядаю за тобою з самого ранку, гадаю, заслужив. Голова ще якийсь час болітиме, але ти лежи і не…

Герой затримав подих, напружився і звісив ноги з ліжка, сівши прямо. Він опинився в невеличкій кімнатці, оточеній усім дерев'яним. Зі стелі проростало щось на кшталт люстри: темно-коричневі корінці розповзалися в різні боки, огортаючи своїми кінчиками баночки з ув’язненими всередині світлячками. Ті ворушилися і час від часу спалахували яскравіше, кидаючи на меблі та підлогу м’які золотаві плями. Книжковими шафами слугували неглибокі виїмки в стінах, заставлені потертими томами і пожовклими пергаментами. У повітрі стояв різкий, пряний аромат чебрецю, а десь у кутку тихо потріскувала крихітна жаровня.

У хиткому кріслі-гойдалці сидів молодий хлопець – на кілька років молодший і майже на пів голови нижчий за Браяна. Хоч і не одразу, але герой розгледів деякі риси його зовнішності. Густе чорне волосся незнайомця було зібране в грубий хвіст, а очі віддавали фісташково-зеленим блиском. Загорнувшись у сірий овечий плед, він швидко переглядав якусь книгу і тихенько хмикав, наче розмірковуючи над прочитаним.

– Ви, богослужителі, народ впертий. Замість того, аби відлежатися, відпочити – постійно рветеся у бій в ім’я вашого «Деуса». – глузливо промовив брюнет.

– Я н-не р-рвуся в б-бій з-заради Д-деуса. Х-хоча… Н-не в-важливо. – потираючи скроні, болісно відповів Браян.

Незнайомець відклав книгу і неквапом підійшов до страждальця. Попри зріст, його фігура була кремезною і міцною, постава прямою, а плечі широкими. Браян очікував побачити на ньому щільний шкіряний обладунок, проте замість цього поверх затягнутого ремінцями темно-зеленого лускатого сюрко хлопець носив білий лляний халат, що свідчив лише про одне.

– Якщо ти ослухаєшся вказівок цілителя, то дуже про це пошкодуєш. – оглянувши паладина, обурився він.

– А то що, воронячим оком нагодуєш? – пробурмотів герой.

– П-ф-ф… Я й пальцем не поворухну – твоє тіло зробить усе за мене. Ти ж страждаєш від безсоння, чи не так? Скільки часу за останні пару днів ти спав?

– Годин сім, не більше…

Цілитель вивів у повітрі низку рун, після чого на кінчику його вказівного пальця з’явився пучок яскравого світла. Нахилившись, він підніс руку до лиця страждальця, і той, скрививши обличчя, прискорено закліпав очима.

– Реакція зіниць нормальна, – тихо констатував брюнет, вдивляючись так близько, що Браян відчув його подих. – Пульс і температуру перевіряв близько години тому, однак цього замало. Я хотів би оглянути тебе повністю. Причина непритомності може бути не лише в безсонні, а й…

– Агов, – відвернувшись від цілителя, різко заперечив латник, – з якого це дива ти раптом розкомандувався? Я знаю тебе всього кілька хвилин, а ти навіть не представився. І хто знає – чи не завдаси ти мені шкоди своїми «знахарськими дослідами»?

– Чи то від нестачі сну ти отупів, чи всі послушники Деуса трохи «того»… Кхм, гаразд. Моє ім’я Гріндан. Прозвали Смарагдовим, бо донедавна я жив в Смарагдовій долині. І перш ніж ти відмовишся від моїх послуг, варто нагадати одну вельми важливу деталь – я няньчуся з тобою з самого рання і щогодини міняю компреси та напуваю цілющими зіллями. Тож краще б тобі припинити впиратися, зняти обладунок і дати мені спокійно попрацювати.

– Я… Я не можу. – голос Браяна здригнувся, ніби йому було за щось соромно.

– Тут нема чого стидатися, друже. Я не кусаюся! Ох, нагадав ти мені один випадок… Прийшов до мене якось знатний дворянин і…

– Ти не зрозумів. Річ у іншому. Хоча… Не важливо. Забудь.

– Браян, тебе ж так звати? – цілитель поклав руку на сталеве плече Лицаря світла. – Послухай… На всьому білому світі немає хвороби, що була б мені невідома. Головне – не бійся і розкажи про свою проблему, а я з радістю допоможу тобі її вирішити. Домовилися?

Їхні погляди зустрілися, і всередині Браяна розгорілася боротьба. Розум відкидав допомогу Гриндана і наводив усілякі докази недовіри до цілителя. Однак інтуїція, що глухим голосом пробивалася крізь сумніви, наполегливо казала про протилежне. Зрештою, це виявився один з тих рідкісних випадків, коли герой наважився прислухатися до внутрішнього чуття.

– «Putridum aerem», що в перекладі означає…

– «Гниле повітря». Так, я чув про подібне закляття. Його здебільшого використовують фанатики некромантського ремесла. Перебуваючи в цій димці, воскреслі можуть підійматися в рази швидше, а ще вона згубно впливає на живих істот. Навіть для досвідченого мага це чаклунство вельми витратне і складне в опануванні.

– Саме так. Під час нападу на храм я самотужки бився з армією мертвих, а той, хто ними керував, наповнив гнилим повітрям усі кімнати та зали.

Гріндан потер лоба, і його брови злетіли від подиву.