Розділ 4. У пошуках некроманта

Остання весняна ніч у Мірсальдському лісі видалася тихою та теплою. Повітря наповнювали п’янкі і ніжні аромати квітучих ромашок, яблунь та черемхи. Легкий вітерець розгулював між розлогими дубами та кленами, змушуючи листя шарудіти, а гілки – тихо поскрипувати. Високо в небі яснів місяць, освітлюючи зелені околиці м’яким, сріблястим світлом. Десь у далечині ухкали сови, грали свою трель цвіркуни, а поміж деревами лунали чарівні звуки струнного інструмента.

Посеред невеличкої галявини горіло полум’я. Маленьке вогнище не привертало уваги хижаків, проте його тепла вистачало, аби зігріти мандрівників, що зібралися навколо нього.

Один із них сидів стримано і мовчки, хоча йому було що сказати. Герц цілий день намагався виторгувати трохи м’яса та овочів у місцевого селянина, але той вперто не погоджувався на запропоновану ним ціну. Тоді Браян Лайт, який також брав участь у перемовинах, запропонував інший варіант – пробратися на його город, непомітно взяти їжу та залишити стільки грошей, скільки вони пропонували. Із вуст послушника Деуса ця ідея прозвучала радше як жарт, однак він говорив цілком серйозно.

Виконавцем цього плану став ніхто інший, як Герц, який невдало витягнув найкоротшу соломинку. Він був роздратований і злий, але не через програш. Йому не сподобалась цілковита байдужість Мендокса, який лише ліниво перебирав струни ліри, замість того, аби хоч якось допомогти роздобути вечерею.

Діяти потрібно було швидко. Ближче до заходу сонця, сховавши обличчя під каптуром, мечник перескочив через паркан і поспіхом почав збирати все, що траплялося на очі. Спершу хлопець схопив мішок картоплі, але, швидко усвідомивши його вагу, передумав і вирішив наповнювати овочами плетений кошик, що лежав посеред городу. Окрім картоплі, він закинув туди качан капусти, пучок моркви, редису та трохи зелені. Герц вже збирався тікати, як випадково зачепив дерев’яну діжку, і та з гуркотом впала.

Зчинився галас. Собаки на передньому дворі заметушилися і загавкали, а за хвилину Герца вже зустрічали лайкою та свистячими над головою стрілами, випущеними розлюченим селянином із саморобного лука. Ухилившись від кількох снарядів, він кинув під ноги стариганю мішок з грішми і чкурнув геть, ледь встигаючи перелізти через паркан.

Спостерігаючи за невмілим крадієм, Браян ще довго не міг вгамувати сміх і, зрештою, змилувався над другом та сам подбав про м’ясо. Мисливські знання, закріплені роками мандрів, допомагали паладину виживати у набагато суворіших умовах. Спорудивши невеличку пастку, хлопець спіймав двох вухатих звірят і вправно їх обробив. Запечена картопля, юшка з овочами і кролятиною та трохи вина втамували голод хлопців не гірше, ніж вечеря у корчмі.

Паладин сидів між товаришами та ще довго насолоджувався трапезою. Він з потіхою спостерігав за розлюченим Герцом і з байдужістю – за Мендоксом, який понад годину награвав одні й ті самі мелодії.

Біля ніг Браяна лежала захована у піхви Альба. Після виснажливих поєдинків, або просто у вільний час, він дуже полюбляв за нею доглядати. Спершу паладин повністю змивав з меча бруд і гнилу плоть, потім протирав до блиску змоченою в житній горілці тканиною, а насамкінець, якщо була змога, натирав його пахкими мастилами, аби приглушити будь-які гидкі запахи.

А ось доглядати за обладунками було значно складніше. Повна чистка вимагала часу та чималих зусиль, тому зазвичай Браян приділяв увагу лише тим елементам броні, які швидше за все вкривалися брудом і нальотом – нагруднику, чоботам і рукавицям. Для таких справ він купував у корчмі пляшку дешевого самогону, усамітнювався в тихому місці і ретельно протирав білий метал змоченою у спирті ганчіркою. Коли ж процес чистки добігав кінця, хлопець допивав залишки міцного напою та вирушав спати.

Останній із трійці, Мендокс, славився своїм спокійним і стриманим норовом. Він завжди був гарно одягнений, доглянутий, любив чистоту і безперервно грав на срібній лірі. Його мелодії часто були однотипними і навіювали сон, але менестреля ніколи не турбувало чуже невдоволення.

– Чудова вечеря, – висловив свою подяку Герц, випереджаючи бажання музиканта заспівати. – Добре готуєш, Браяне. Та й полюєш цілком непогано.

– Дякую, – відповів паладин, змочуючи горло вином.

– Ох, мені теж сподобалося. От тільки вина ми взяли замало. А ще варто було роздобути хліба, – у ритм мелодії випустив жменю невдоволення Мендокс.

Брайан помітив, що Герц був готовий затіяти суперечку, і швидко змінив тему.

– Щось тут занадто тихо. Та й ніхто з місцевих не згадував про розриті могили чи зниклих людей.

– Хм... Ми тиждень тому покинули гільдію і третю ніч блукаємо околицями Мірсальдського лісу, але досі не знайшли жодних зачіпок чи згадок про некроманта. Ти впевнений, що інформація вашого джерела правдива? – замислено промовив волоцюга.

Браян перевів запитальний погляд на Мендокса.

– Безперечно! – відповів менестрель. – «В останній день весни, на околицях Мірсальда з’явиться старець, що є посланцем самої смерті. І збере він свіжі рештки, поповнивши ними військо своє».

– Як на мене, то це пророцтво звучить як цілковита маячня. Часом не ти його вигадав? – обурено запитав Герц.

Музика невдоволено хмикнув і відвернувся від мечника.

– Про це розповів один мій хороший приятель зі столиці. У нього є надзвичайно рідкісний дар передбачення майбутнього, – з образою в голосі промовив він.