Розділ 2. Послання кровних

Прогримів потужний вибух, відлуння якого прокотилося всією долиною. Дерев’яні балки й уламки скла розлетілися навсібіч, а вціліла частина хатини зайнялася слабким полум’ям. У повітрі запахло горілим деревом, а дим змішався зі снігом, утворюючи їдку пелену, від якої сльозилися очі.

Майстер кинджалів прийшов до тями від жахливого головного болю та нестерпного дзвону у вухах, який заглушав усі звуки навколишнього світу. Не з першої спроби, але йому все ж вдалося підвестися на ноги й озирнутися.

Його товариш лежав за кілька метрів від зруйнованої хатини, і здалеку було важко зрозуміти, в якому він стані. Авеньйо з величезними зусиллями зумів зрушити з місця: його ноги тремтіли, а світ навколо плив, ніби вкритий непроглядною пеленою. Він зробив кілька невпевнених кроків у бік напарника, аж раптом поруч нього щось промайнуло. Авеньйо здригнувся, але не від страху перед атакою – його лякало інше. Рибоподібний кинджал, який впав біля його ніг, зашипів і спалахнув яскравим світлом. Долиною прокотилася ще одна хвиля гуркоту.

Найманця відкинуло і він занурився обличчям у сніговий кучугур. Цього разу він зреагував вчасно і встиг повернутися до джерела вибуху спиною. Куплений за останні гроші плащ хоч і недовго, але достойно послужив своєму власнику, прийнявши на себе більшу частину полум’я.

Сп’янілий від люті, Авеньйо різко підхопився, дістав свої рибоподібні кинджали і почав вишукувати нападника. Посеред білої імли повільно проявлявся силует – високий, худорлявий, схожий на висохлий труп, але рухався він занадто плавно, аби бути мертвим. Легким помахом руки він поправив довгу накидку з щільної тканини і з отруйною насмішкою заговорив до своєї жертви:

– Ох, схоже, ти не помітив мого подаруночка, схованого під підлогою… Як прикро… Хоча, з іншого боку, я все ж радий, що ви вижили! Якби ви загинули отак легко, я б не отримав справжнього задоволення від полювання!

Голос незнайомця, що проникав у самі глибини свідомості, звучав неприродно, ніби складався з кількох голосів одночасно.

Авеньйо відчув, як закипає від змішаної з огидою злості. Стиснувши руків’я кинджалів, він щосили метнув їх у різні боки, одночасно атакуючи ворога й готуючи собі шлях для відступу. Але не встигли вони досягти цілі, як повітря прорізав дзвін металу. Незнайомець рухався з жахливою швидкістю – його власна зброя, випущена без видимого замаху, відбила атаку Авеньйо ще в польоті.

– Та хто ти взагалі такий?.. – хрипко обурився хлопець, мимоволі відступаючи назад.

Силует схилив голову набік, ніби вивчав здобич.

– Я мисливець за головами чесних. І прийшов сюди… за винагородою!

Ворог кинувся вперед, стрімко скорочуючи відстань. Авеньйо ледь встиг вихопити кинджал, щоб заблокувати удар. Лезо противника зіткнулося з його зброєю з такою силою, що руки героя аж затремтіли. Він опинився у вкрай невигідному становищі: тиск з боку нападника був нелюдськи сильним, через що його втомлені ноги підкосилися.

Різкий порив гірського вітру, що промайнув між двома майстрами зброї, зірвав із незнайомця вуаль таємничості і показав його справжнє обличчя. Розкуйовджене каштанове волосся, бліда, мов молоко, шкіра, крива усмішка й налиті кров’ю різнокольорові очі з витягнутими, котячими зіницями. Чим довше Авеньйо вдивлявся в лице мисливця, тим сильнішою ставала тривога.

Майстер кинджалів припинив чинити опір і різко перекотився за спину ворога. Незнайомець розвернувся, махнув зброєю і розсік порожнечу – його опонент встиг зникнути і сховатися. Проте, перш ніж відступити, Авеньйо залишив мисливцю невеличкий подарунок – такий самий, яким його нагородили трохи раніше. Оточення здригнулося від оглушливого вибуху.

Перемістившись до заздалегідь відкинутого кинджалу, Авеньйо на мить перевів подих. Він давно не брав участі в битвах, де йому не залишали часу на роздуми. У голові панував повний хаос: думки роїлися, заважаючи тверезо оцінити ситуацію. Однак йому все ж вдалося усвідомити дві речі. Перша – противник читав кожен його маневр і рух, ніби був знайомий з його стилем бою. Звідси випливав другий висновок – найімовірніше, він був кровним. І хоч як сильно Авеньйо не бажав взяти ворога в полон і допитати, у цій ситуації це було просто неможливо. Йому доведеться битися з думкою про те, що мисливця потрібно прикінчити. Вперше з початку поєдинку у голові найманця визрів чіткий план.

Щойно Авеньйо підвівся з колін і приготувався діяти, як перед ним з нізвідки з’явився мисливець. Один потужний удар ногою – і герой знову опинився на землі.

– Ти ж не думав, що тільки в тебе є така іграшка? – зелено-карі очі насмішкувато блиснули, коли мисливець підняв руку, демонструючи кинджал із рунами, які мерехтіли слабким магічним світлом.

Авеньйо стиснув зуби й придушив у собі болісний крик. Йому не здалося – противник справді володів тією самою зброєю, що й він. І тепер, аби перемогти, хлопцеві доведеться діяти не просто швидко, а блискавично. Коли кровний спробував вдарити його в серце, він заплющив очі і миттю зник.

Герой підвівся, вихопив зброю й приготувався. Написи, вигравіювані на металі, засяяли зеленим. Варто було кинути один кинджал у засніжену рівнину, як їх стало в десятки разів більше. Мисливець негайно спробував схопити хлопця, але той випередив його і завдав першого удару. Лезо розпанахало тканину плаща, залишивши на плечі незнайомця ледве помітний поріз. На блідому обличчі проступила химерна усмішка. Відчувши супротив жертви кровний збудився.