Розділ 1. Відлуння гірських голосів

Білі сніжинки, які спускалися з похмурого, затягнутого хмарами неба, долали чималу відстань, перш ніж м’яко вкрити оксамитовою ковдрою землю, скелясті схили та дерева. Час від часу вони збиралися докупи і кружляли у сліпучому, морозному вальсі, огортаючи все навколо білою непроглядною пеленою. Снігова завірюха завжди була і залишається головним випробуванням як для простих мандрівників, так і для мешканців гір.

Регіон Монтес вражає своєю величчю та красою, зачаровуючи кожного, хто хоча б раз у житті відвідає ці місця. Західну частину континенту недарма називають царством морозу та вічної зими, адже в її основі лежать п’ять великих гір, які формують єдиний, непорушний масив. Гіант, Транквіл, Сноу, Слейєр і Фейт – кожна з них унікальна, сповнена таємниць і небезпек. І перш ніж наважитися їх підкорити, мандрівнику слід дещо про них дізнатися.

Гора Гіант – найменша серед інших – має злегка витягнуту і округлу форму. З південної сторони, де її схили більш пологі, розташувалося безліч маленьких поселень, тоді як північна частина гори має масу нерівностей, русл річок і населена зграями хижаків. Сам по собі Гіант не надто примітний, але люди, які там мешкають, – зовсім інша справа. Тут досить часто можна зустріти досвідчених воїнів і майстрів різних видів зброї, які за певну плату можуть навчити мандрівника бойовим навичкам, а якщо він їм сподобається, то його навіть візьмуть до себе в учні.

Гора Транквіл, ім’я якої у давньоармській мові означає «спокійна», дійсно була такою, поки її не заселили шахтарі та ковалі. Нащадки гномів, яким не знайшлося місця на островах Фрігоре, століттями добували в надрах другої за величиною гори рідкісні метали. З них вони створювали унікальні обладунки й зброю, яка високо цінувалися в усій Армі. Транквіл була досить терплячою, проте коли гноми занурилися в неї надто глибоко, вона розлютилася і покарала їх за надмірну жадібність. Тридцять років тому стався масований обвал гірської породи, який перекрив більшу частину шахтарських тунелів. Внаслідок трагедії загинуло кілька сотень робітників, а ті, хто зуміли вижити, поклялися більше ніколи туди не повертатися.

Найзасніженіша з усіх, гора Сноу завжди викликала особливий інтерес у мисливців за реліквіями. Легенди свідчать, що в її глибоких печерах, де тисячоліттями тому жили дракони, досі можна знайти їхні останки та викрадені ними скарби. Але дістатися до них надзвичайно складно – окрім безперервних морозних завірюх, що не вщухають ні на мить, Сноу сповнена небезпечних розломів, замаскованих під товщею снігу й льоду. Якщо хтось провалиться в таку пастку, то шансів у нього вибратися майже немає.

Та все ж куди більш смертоносною вважається четверта за розмірами гора Монтеса. За багато століть Слейєр стала справжнісіньким цвинтарем для безумців, які ставили собі за мету видертися на її вершину. Вона має гострі форми, круті схили та шипасті прірви, а її зовнішня порода настільки нестабільна, що будь-якої миті може відколотися разом з тим, хто по ній здіймається.

І, нарешті, найвища гора Монтеса – «гора доль». На піку Фейт розташовані дев’ять гострих, наче наконечники стріл, зубця, які можна побачити лише з вершин сусідніх гір. Мандрівники називають Фейт хитрою, підступною і неприступною, тому що вона оточила себе грядою високих нерівностей і скель, через що сходження на неї здається неможливим. Однак, один шлях все ж існує.

На півночі регіону, між океаном Фінібус та підніжжям гори, розташувалося невеличке селище під назвою Дромор. З давніх-давен там оселилися послідовники одного культу, які поклоняються горі і величають її, наче вона якесь божество. Місцеві жителі доволі доброзичливо ставляться до мандрівників і за певну плату можуть надати їм тимчасове житло та їжу. А якщо хтось наважиться піднятися на вершину їхньої святині, то й порад не пошкодують.

Підкорити Фейт не так вже й просто, адже її духи-охоронці, в існування яких мало вірить, випробовують сміливців не тільки на міцність тіла, а й духу також. Перш ніж вирушити в дорогу, члени культу видають мандрівнику п’ять їстівних плодів, які він зобов’язаний зберегти і покласти на вівтар на вершині. Хитрістю Фейт теж не взяти, бо вона оточена аномаліями, які нівелюють магію – через що злетіти на неї або переміститися за допомогою заклинань неможливо. Фейт дарує свої секрети і просвітлення лише тим, хто чесно подолав усі труднощі та не піддався спокусам.

Непроглядна завірюха, яка вирувала на горі Транквіл, з особливою люттю і злобою вп’ялася в дві самотні фігури, які блукали на її схилах. Вони йшли повільно та розмірено, на невеликій відстані один від одного. Хлопець, що крокував попереду, був сповнений сил і не боявся страшного морозу, бо його міцне тіло ховалося в складках довгого теплого плаща, підбитого соболиним хутром. Придбавши його минулого тижня в торговому містечку Кітар, що розташоване на північному заході Рахаса, він анітрохи не пошкодував, що відвалив за нього півсотні золотих монет. Хоча зовні тканина мантії і промокла, густа хутряна підбивка чудово зігрівала свого господаря. Єдиним недоліком, як з’ясувалося пізніше, виявився недобре скроєний каптур, який майже не захищав обличчя.

Хлопець уважно озирнувся, намагаючись знайти серед завірюхи хоч якесь укриття.

– Агов, ти живий там? Ох… Бачиш, до чого тебе довела твоя економія! Ти ж знав, куди йдеш! – перекрикуючи свист вітру, звернувся до приятеля Авеньйо.

Позаду нього, на відстані добрих двадцяти кроків, йшов ще один хлопець. Пробиратися вперед крізь високі снігові замети виявилося для Рохана нічим іншим, як тортурами, які викликали в нього різкий біль у ногах і руках. Він скреготав зубами, збив дихання і тихо стогнав у моменти, коли його пальці майже оніміли. Похідна сумка, що раніше здавалася легкою та зручною, тепер лише заважала і завдавала дискомфорт.