Розділ 48. Присмак попелу

Жителі селища прокинулися від гучного дзвону, що долинув із центральної площі. Напівсонні люди виглядали з вікон, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Але як тільки в двері їхніх хатин постукали снайпери в чорних шатах, все одразу прояснилося. Підлеглі правлячої сім’ї закликали всіх вийти назовні та зібратися біля статуї.

Герц прийшов до тями не відразу, а лише після застосованої до нього грубої сили. Стрілки швидко спішилися з коней, після чого скинули гостя з сідла і кілька разів вдарили його ногою по обличчю. Але голова гуділа не від цього, а скоріше від пійла, випитого під час вечері з королем. Перед сірими очима все розпливалося; мечник відчував, що його рухи скуті, і просто так він піднятися не може.

– Вставай, п’яничко, – заговорив до нього хтось.

Перед ним майнула пика глашатая, який очолював ворожий загін. Він зі зневагою дивився на Герца і не міг дочекатися моменту, коли його меч відрубає голову ненависному хлопцю.

Люди, які товпилися навколо постаменту, були заспаними і наляканими, а багато хто з них вийшов у легкому одязі. Народ припинив шепотіти, як тільки до них звернувся представник Калінгемів.

– Вельмишановні мешканці! Сьогодні дуже знаменна ніч! Ніч, яка запам’ятається вам надовго! Ваша остання надія, про появу якої ви так багато благали, вмерла. Міроен Люмійський пав від рук Містего Калінгемського, істинного володаря цих земель!

Люди завмерли, почувши погану звістку.

– Так, все вірно! – продовжував він. – Більше ніхто не зможе опиратися волі володаря, і ваші мрії про свободу від поборів і пригнічення назавжди втрачені! А зараз ми стратимо того, хто колись уникнув покарання за зраду Його Величності!

Калінгемські снайпери підняли Герца на коліна та підтягли ближче до публіки. Хлопець відчував, що його руки зв’язані, а ноги ледь слухаються. Але те, що вони не заткнули йому рота, було великою помилкою.

– Порожні балачки брехливого виродка, – посміхнувшись, мовив герой.

– Що ти там бурмочеш? – обурено перепитав чоловік.

– Ти наглий брехун, – підвищивши голос, повторив той. – Міроен живий і зараз бореться з вашим володарем. А ось те, що ви прислали сюди більшу частину своїх щурів у чорному – це, звичайно, найдурніша ідея з усіх можливих.

Глашатай стиснув руку в кулак і вдарив Герца по обличчю. Волоцюга встояв на колінах і відповів йому плювком в очі. Селяни здивовано ахнули, але ще більше їх вразив гуркіт, який пролунав десь далеко за межами Ланслайта. Королівські воїни обернулися і побачили стовп диму, що стояв над їхнім замком. Доки всі вони, включаючи лідера загону, були збиті з пантелику, Герц скористався моментом і звернувся до селян.

– Міроен живий. І надія також вціліла. Він бореться там, віч-на-віч, з вашим гнобителем! То чого ж ви чекаєте? Воюйте разом зі мною! Тут і зараз! Покладемо цьому кінець і скинемо кайдани рабства!

Почувши заклик до повстання, чоловік вийняв з піхов свій улюблений клинок і добряче вдарив його навершям по голові бранця. Герой впав на бік і зашипів від болю. Глашатай нахилився до нього і гнівним тоном прокричав у вухо:

– Думаєш, якщо тобі вистачило сміливості піти проти нас, то в цих жалюгідних хробаків вона теж з’явиться? Як би не так! Якщо вони втрутиться – убити всіх і вщент спалити хати!

Пружні тятиви луків натяглися, а чорні стріли націлилися на ні в чому не винних людей. Але не всі калінгемські снайпери були готові виконати наказ. Вони засумнівалися в тому, чи варто довіряти командирові.

– Вибач, лисе, право останнього слова я тобі не дам!

Глашатай замахнувся оголеним лезом короткого клинка. Герц зрозумів, що потрапив у безвихідь. Все пішло зовсім не за планом, який вони обговорювали з Міроеном, перш ніж прибути до Ланслайта. Час та події грали не на його користь. Герой був за крок від поразки.

Біля дерев’яних хатин з’явилися групи чоловіків і хлопців у нагрудниках із щільної свинячої шкіри. Озброївшись вилами, сокирами та косами, вони вийшли в центр площі і заходилися оточувати недоброзичливців у чорному. Частина лучників була змушена змінити свої цілі.

Лідер загону відволікся на появу селян, які вирішили вплутатися в битву з його воїнами.

– Опір, значить? – з усмішкою промовив він. – Першими вбийте не їх, а жінок та дітей. Покажіть приклад того, чим може закінчитися революція!

Літні люди, які стояли у натовпі, не роздумуючи, вишикувалися перед снайперами, закриваючи собою беззахисних матерів та їхніх дітей. Поки командир дивувався «тупості» жителів, деякі підлеглі піддалися сумнівам ще більше.

Сімейство Калінгемів завжди відбирало найталановитіших і фізично розвинених дітей, створюючи з них бездоганних стрільців. Численні тренування та випробування були спрямовані на те, щоб з корінням вирвати у них жалість та співпереживання. Але не кожен зможе вбити близького, не здригнувшись.

У загоні Містего знаходились й ті, хто був родом з Ланслайта. Націлившись на беззахисних людей, вони впізнали в них своїх сусідів, друзів і навіть матусь. У той час, як для жителів селища одягнені у чорне стрілки несли лише загрозу, вороги стояли перед важким вибором. Озброєні чоловіки підбиралися дедалі ближче.

– Чого ви зволікаєте? Стріляйте! – на всю горлянку прокричав глашатай.