Розділ 42. Форма Чистилища

– Що ти зараз сказав? – тривожно перепитав Дрімзак. Посмішка, що не сповзала з лиця супротивника, насторожувала, незважаючи на те, що лідер кровних одягнувся у свій найміцніший обладунок.

– Герце, відведи Бель і Морту в безпечне місце. Зараз тут буде дуже... Дуже спекотно...

– Що ти надумав, бовдуре? – з нерозумінням спитав друг.

– Я не маю іншого виходу. Тільки монстр може перемогти монстра. Белуморф, яви свою справжню форму! – вигукнув Міроен, підкидаючи зброю у повітря. Темно-зелений клинок яскраво засяяв і розсипався.

Тіло героя пронизував нестерпний біль, від якого йому залишалося тільки кричати. Відлуння божевільного вереску розійшлося по всьому лісу, переполошивши усіх тварин, які в ньому жили. Шкіра Міроена стала грубою і темною, набула тьмяно-срібного відтінку і місцями покривалася лускою. Він став більшим у декілька разів. На його лобі виросли два зігнуті півмісяцем роги, а обличчя витягнулося і було схоже на демонічне. На Дрімзака дивилися вже не карі очі принца. То справді був погляд чудовиська, яке зажадало помсти.

Ніхто з них не передбачав нічого подібного. Господар «Чорної Маси», будучи тим ще самозакоханим нарцисом, завжди вважав себе вищим і сильнішим за будь-кого. Але тепер, опинившись віч-на-віч перед великим демоном, він вперше засумнівався у своїй перевазі.

Закінчивши переродження, Міроен рушив з місця. Відштовхнувшись від землі потужними ногами, він накинувся на сповненого вагань латника. Дрімзаку нічого не залишалося, окрім як блокувати пазуристу долоню недруга, але він не думав, що Люмійський вкладе в цей удар стільки сили.

Лідер кровних відлетів убік. Він ламав своїм тілом гілки і бився об сухі дерева, вириваючи їх з корінням. Його викинуло за межі темного лісу, на випалене і просторе поле. Золоті обладунки встояли, але закутій у них людині було не по собі.

Холодна злива, яка пустилася з небес, дзвінко забила по золотому одягу кровного. Піднявшись з багнюки, Дрімзак відчув наближення демона. Від кожного його кроку земля шалено гуділа і тремтіла. Він вибіг з лісу і щосили помчав уперед, готуючись до атаки.

– З’явись, клинок Фантазми! – вигукнув чоловік, побачивши червоне мерехтіння диявольських очей.

Розпорошена шабля знову з’явилася в руках кровного. Цього разу вона була більша і нагадувала повноцінний дворучний меч. Дрімзак змахнув нею перед обличчям Міроена, на що той вимушено відскочив.

– Гидке поріддя. Страшно, чи не так? – набравшись сміливості, вигукнув вбивця.

Люмійський голосно пирхнув і ворухнув пальцями. Стримавши запал, він стиснув руку в кулак, кинувся до ворога і наніс один точний удар. На нагруднику чоловіка з’явилася неглибока вм’ятина. Перш ніж відлетіти, кровний рубанув зброєю по істоті. Шабля розлетілася на дрібні шматочки.

Дрімзак знову став на ноги. Зараз він зрозумів, що треба зробити. Якщо йому не вистачило сили для того, щоб пробити луску ворога, то її треба збільшити в тисячу разів.

– Форма Фантазми, даруй тисячну армію, рівну мені по силі!

Забаганка власника меча втілилася в реальність. Шабля знову стала цілою, наче й не ламалася. У чистому полі почали з’являтися сотні, тисячі таких самих воїнів, як і він. Його копії в золотому одязі підняли над головами зброю і з криками накинулися на Міроена.

Герой видав гнівний рев і почав розштовхувати примарних воїнів, намагаючись підібратися до справжнього. Як би вони не намагалися, але навіть сотня клинків не змогла пробити луску жахливої істоти. Зброя вигиналася і з тріском кришилася, ледве торкнувшись демона.

Принц зробив ривок і розкидав фантомів у різні боки. Підібравшись до одного з латників, Люмійський зламав зброю і повалив того на землю, принагідно зриваючи з шолома забрало.

Це блідо-сіре лускате обличчя, налиті кров’ю очі і холодне дихання, від якого по шкірі забігали мурашки, Дрімзак не забуде ніколи. Так близько монстр до нього ще не підбирався.

– Від тебе смердить страхом та невпевненістю. Я відчуваю його за кілометр, – не своїм голосом промовив Міроен.

– Зовнішність Фантазми, даруй мені Крила Безчестя! – вигукнув Дрімзак.

Позолочені крила, що виросли за його спиною, відтіснили демона. Змахнувши ними ще раз, кровний піднісся до темного неба, зливаючись з блискавками.

– Тобі не втекти від поплічника Чистилища.

– Справді? А я так не думаю!

Дрімзак, витягнувши вперед золоті руки, сформував темну сферу і, як тільки вона досягла потрібних розмірів, скинув її на супротивника. Похмура куля розділилася на сотні дрібних уламків і градом осипала землю. На спустошеному полі пролунала серія вибухів, після яких догори піднялася щільна завіса з пилу й диму.

Кровний не став завчасно радіти. Коли непроглядна хмара розвіялася, він помітив, що застосоване ним заклинання не завдало принцові жодної шкоди.

– Отже, тобі схотілося політати... Ну добре…

Істота розвела руками, вивільняючи власні крила. Перетинчасті відростки з шипами широко розправилися. Герой змахнув ними і підкорив небо, вирушивши назустріч ворогу.

Два яструби – срібний та золотий – вчепилися одне в одного, ніби не могли поділити першість. Вони билися на кулаках, дряпали один одного і ухилялися від грози. Майстри зброї билися на рівних аж до того моменту, поки Міроен не залетів латнику за спину.