Розділ 40. Біле сяйво нової зорі

Всі, хто вижив після кривавої бійні, не могли звикнути до того, що весь цей жах вже позаду. Магія Фантома діяла аж до сутінок. Коли сонце пішло за обрій, зірки, що яскраво сяяли весь день, знову стали тьмяними. Через відсутність захисного бар’єру жителі зруйнованого Калідума тремтіли від незвичного холоду. Перша ніч для багатьох минула безсонно.

Щонайменше третина споруд столиці встояла, але перебувати в них було небезпечно. Найнадійнішим притулком виявилася вежа Ілдреда. Перші Магістри і Вищі Майстри зачарували її особливим чином, щоб ніяка зла сила не пробралася всередину. Люди, котрі прийшли туди переночувати, допомагали одне одному. Спільне лихо згуртувало їх. Вцілілі чоловіки одягалися тепліше і вирушали невеличкими загонами на вилазки, вишукуючи серед руїн вцілілих містян або провізію. Жінки розподілили між собою обов’язки, готували на всіх їжу та доглядали поранених, змінюючи їм пов’язки та компреси.

Були й ті, хто відчайдушно проливав сльози і ще не міг повірити в те, що сталося, вважаючи це дурним сном. Ці люди сиділи в підземному склепі, де покоїлися попередні Магістри, і не стримували своїх емоцій. Немає нічого гіршого, аніж плач і крик вдів, які горюють. У такій атмосфері тобі не те, що стає страшно – тебе вивертає зсередини. Ти не чуєш ні себе, ні своїх думок; нічого іншого, крім цього нещадного крику розпачу.

Лілія стояла біля розбитого вікна і вже кілька годин спостерігала за мертвим містом. Якщо день тому вечірній Калідум іскрився маленькими вогниками вуличних ламп, то зараз він був похмурим і холодним, а час у ньому ніби зупинився.

Наскрізний вітер настирливо свистів і пробуджував у жінці тривогу, яку вона ледь приборкала. Провівши рукою по розбитому склу, Лілія закрила пробоїну гілками, які проросли зі стіни.

Це, мабуть, єдина кімната, зайнята особисто нею. Втомлено оглянувши весь цей безлад, утворений після вибухів, Вищий Майстер була готова впасти з ніг і заснути хоча б на кілька годин, але не могла. Нині все трималося виключно на ній. Тепер вона була за старшу і відповідала за вцілілих містян, які тулилися в інших кімнатах і на сходах.

Хтось постукав у двері. Три короткі і три довгі удари. Жінка щось вигукнула і дала добро.

Її напарник був не менш змучений, ніж вона сама. У поспіху прийнята ванна все одно не змогла повністю змити увесь той бруд і сморід, яким він просочився, більше доби блукаючи в підземному місті.

– Доповідай, – Лілія сіла в крісло і продовжувала дивитися у вікно, ніби чогось очікуючи.

– Доповідаю, – Саргон взяв хиткий стілець і присів поряд з нею. – На даний момент у вежі знаходиться понад чотири сотні людей. П’ять розвідувальних загонів зайнялися пошуками провізії, три групи прочісують периметр, збільшуючи коло пошуків уцілілих. За останні кілька годин прийшло трохи більше ста людей.

Очі Вищого Майстра забігали на всі боки в пошуках міцного напою. Дотягнувшись до столика, приятелька пригостила чоловіка келихом з вином. Змочивши горло, він продовжив.

– Твої диво-дерева, що оплели вежу, добряче зігріли її. Вночі холодно не буде. Щодо їжі, то її вистачить на кілька днів. І ще одне... Щоб запобігти епідемії, потрібно буде зібрати всі тіла та спалити їх на великому багатті. Я передам людям, щоб вилазки проводили вночі, а вдень відсипалися.

Жінка тяжко зітхнула.

– Настрій уцілілих?

Церебрум не зрозумів, до чого вона це спитала.

– Здебільшого вони у розпачі.

– Зрозуміло, що в розпачі! Ні, вони мали веселитися і радіти гарному фіналу! Але тут вийшла невеличка проблемка – купка фанатиків і хворих на голову виродків вирішила показати, що вони господарі цього світу! Що їм можна просто так зруйнувати це місце і тисячі, десятки тисяч доль!

Лілія відібрала у товариша посудину з напоєм, допила його залишки і жбурнула у вікно, розбивши вцілілу частину скла. Зблідле обличчя стало вологим від сліз. Саргон був одним з небагатьох, кому вона не боялася здатися такою слабкою та вразливою.

– Чому? Чому це сталося тут, з нами, з цими людьми? Вони ж ні в чому не винні! Будь проклятий той день, коли король вирішив вирушити у поїздку! – істерично скрикуючи, говорила вона.

Стратег розгубився від несподіванки і не знав, що відповісти. Холоднокровний розум, якому були чужі сентименти і переживання, не знайшов на це відповіді. Тепер чоловік міг бути для неї лише слухачем; тим, кому вона могла виговоритися та виплакатися.

Вищий Майстер обійняв свою колегу. Лілія продовжувала ридати.

– Чому він нас покинув? Чому так просто здався? Чому він нічого не зміг протиставити цим покидькам? Чому?

Церебрум відчував її біль і скорботу по Седрику, адже вона була знайома з ним довше за інших.

– Вони знайшли його тіло?

– Фантом та Люмія продовжують пошуки. Як тільки знайдуть, буде поданий сигнал, – сказав Саргон.

– Я клянуся, що знайду цього мерзотника і теж вирву йому серце, – серйозним тоном промовила вона.

– До речі... – згадав він. – Ми не знаємо, що з Темним Вершником. Хридриф стверджує, що Міроен Люмійський та Герц вирушили за ним навздогін, до евакуаційних порталів на півдні міста. Однак жоден із проходів не вцілів. Відтепер ми ізольовані від зовнішнього світу.