Розділ 39. Міцніший за сталь

Блідий місяць, який застиг на сапфіровому небосхилі, продовжував закривати собою сонце, стримуючи непомірну спеку. Саргон, спостерігаючи за тим, що відбувається, відразу здогадався, чиїх це рук справа. Його колеги були живі і з усіх сил допомагали врятувати Калідум від повної руйнації.

– Прийшли, – пробурмотів собі під ніс Дарен. – Палац Тай-Лум. А якщо бути точнішим – те, що від нього залишилося.

– Ти правий. Король буде не в захваті, коли побачить, що тут сталося, – мовив Вищий Майстер.

– Це м’яко сказано.

Переступивши через повалені ворота, вони опинилися в королівському саду. Він був не такий живий і квітучий, як раніше. Безліч фруктових дерев та квіткових клумб зламалися чи згоріли, всі скульптури з білого каменю було розбито, а чорна вода витекла з фонтану, заливаючи стежки. Найбільше постраждав дах палацу – у деяких місцях золото розплавилося і утворилися великі проломи.

– Ось там дочка короля колись навчала нас з Міроеном малювати, – згадав Дарен, вказуючи на розвалену альтанку. – Пам’ятається, ні мене, ні Люмійського не тягнуло до живопису, але... Вона так гарно це робила… З такою витонченістю водила пензлем, що навіть нам захотілося спробувати створити щось подібне. Та-а-ак... Побачивши нашу мазню, вона ще довго реготала.

Саргон здивовано хмикнув.

– Ти знайомий з Люмійським?

– Так. Наші сім’ї дружили... Два турніри тому батьки притягли нас сюди, бо так велить звичай – знатні родини мають відвідувати фестиваль. Пам’ятається мені з уроків історії, коли королі з роду Санрайз залишали Калідум, для міста це нічим хорошим не закінчувалося, адже так?..

– Примітка – коли залишала на час проведення турніру. Ця сім’я править вже понад шість сотень років, – зазначив Вищий Майстер. – Знаєш історію про те, як саме їхній рід став королівським?

Дарен знизав плечима.

– У давнину Фестиваль майстрів Арми проводили у різних регіонах, але аж ніяк не в Рахасі. Сам розумієш, тут чим ближче до центру пустелі, тим спекотніше. Аж ось одне плем’я відступників, яке шукало кращого життя, довго кочувало по цих піщаних землях, допоки не знайшло мережу катакомб і не обжилося там.

Ведмежий принц слухав розповідь і продовжував дивитись на наслідки погрому.

– Перші жителі Калідуму поклонялися створінню, яке тоді жило глибоко під землею. Цілком можливо, що всі ці проходи зроблені ним власноруч. Люди робили йому піднесення, щоб подібне до скорпіона чудовисько їх не чіпало. А ще були ситуації, в яких для виживання вони займалися канібалізмом.

– Дивне місце вони обрали для проживання, – перебив його хлопець.

Саргон усміхнувся, погодившись із співрозмовником.

– Твоя правда. Так тривало доти, доки перший із роду Санрайзів не знайшов яйце дракона.

Майстер зброї широко розплющив очі від подиву.

– Ніколи нічого подібного не чув. Вони ж усі...

– Правильно, вимерли після закінчення війни з Кардахімом. Їхні кістки досі лежать перед стінами замку Чорної Троянди, на півночі забутого регіону Некрос. Однак одне яйце все ж вціліло. Майбутній лідер міста і король регіону добре озолотився на цій знахідці. На жаль, історія замовчує про те, що сталося потім з цим міфічним створінням.

– Чимось нагадує історію моєї родини, – Дарен насупився, згадуючи легенди предків. – І звідки ти все це дізнався?

– З настінних малюнків. Поки шукав вихід із цих катакомб, був час, так би мовити, вивчити історію.

За межами палацу почувся вибух – обвалився ще один будинок.

– Ходімо, нас зачекалися, – квапливо вимовив Саргон.

Переступивши через поріг, Дарен помітив, у якому жахливому стані знаходилися коридори палацу. Білі стіни поросли тріщинами, а сімейні цінності, які колись висіли там, були зламані і порвані. У центрі холу валялася розбита люстра зі сталевої основи, кришталевих відгалужень та вставок. Величезні сходи теж зруйнувалися під натиском впавших на них уламків стелі.

– Де його шукати? – сухо запитав Дарен.

– Гадаю, цей телепень дуже пихатий і любить все розкішне… – припустив чоловік. – Де знаходиться тронний зал?

– Якщо не помиляюся, нам сюди, – хлопець тицьнув пальцем у вцілілий прохід.

Коли вони вийшли до потрібного коридору, Дарену стало зле від побаченого. Там лежало безліч мерців. Придворні намагалися покинути палац, але не встигли: багатьох з них розчавило кам’яними блоками, а хтось був понівечений численними порізами від скла. Деяких слуг принц запам’ятав ще з часів минулого візиту. Вони вірно служили королю і не схотіли кидати його володіння без нагляду.

Дарен дивувався холоднокровності Саргона. Вищий Майстер не боявся ані виду крові, ані облич, що застигли у страху. Пробираючись крізь вистелений покійниками коридор, він не замислюючись міг наступити комусь на ногу, голову чи пальці. Церебрум умів приховувати свої емоції за сімома замками.

Тай-Лум виявився настільки величезним, що іноді змушував мандрівників ходити кругами і бачити одне й те саме двічі.

Золоті орнаменти, якими вмілі художники розписували стелі, стіни, рами вікон та двері, вдало поєднувалися майже з усіма існуючими кольорами. Саме сімейство Санрайзів запровадило моду на додавання у всі елементи інтер’єру благородного металу. Але зараз усе це фактично знецінилося завдяки зусиллям однієї людини. Або майже людини.