Розділ 36. Морок Глибин

Калідум стояв у вогні. Стовпи смольного диму здіймалися в небо, затьмарювали його і повітряний купол. Щохвилини десь лунав новий вибух, а подекуди й декілька. Культурна спадщина, пам'ятники архітектури, житлові будинки – все рівнялося із землею, перетворювалося на купу брухту, який ховав під собою безліч людей. Або ти вмираєш зараз, під уламками споруд, що руйнуються, або знаходиш прихисток у храмі, забиваєшся в його далекий кут і молишся Деусу. Попросиш Всевишнього, щоб все пройшло швидко і безболісно. Бо навіть у святилищах було небезпечно.

Міська варта забила на сполох і була на взводі, проте, як протистояти цьому хаосу і куди евакуювати жителів столиці, ніхто з них не знав. Серед правоохоронців не було того, хто зумів би взяти на себе командування. Цим завжди займався король Рахаса та його генерали, які, на жаль, перебували у від'їзді. Коли правитель повернеться, то зрозуміє, що припустився величезної помилки, покинувши рідний дім.

Вежа Ілдреда встояла. В обителі Вищих Майстрів були вибиті майже всі вікна, сильно постраждав фасад, а кумуляр, що раніше літав над дахом, лежав розбитим недалеко від будівлі.

Дорога від району Переможців до притулку зайняла більше часу, ніж зазвичай. Міроену і Герцу доводилося шукати манівці, бо кілька вулиць були заблоковані завалами. Підійшовши до входу у башту, вони щосили налягли на замкнені двері і ті з гуркотом відчинилися. Усередині було порожньо.

Поки Міроен квапливо збирав речі і змінював одяг, Герц піднявся на кілька поверхів вище. Кімната, в яку він хотів потрапити, була замкнена.

– Щоб тебе, – застосовуючи силу, лаявся він. Декілька ударів ногою – і дерев'яна перешкода впала.

Те, що він шукав, знаходилося на самому видному місці. Підібравшись до книжкових полиць, волоцюга взяв знайому книгу та конверт із відбитком, на якому були зображені ініціали Седрика Рафла.

– Агов, ти навіщо вдерся до кабінету Магістра? – здивувався Міроен, з'явившись на порозі кімнати. – Він не оцінить цього жесту і журитиме нас. Виправдання, мовляв, це були не ми, не спрацює, бо...

– Міро, – повним серйозністю тоном перервав його мечник.

Він не хотів говорити йому про це, бо знав, як відреагує приятель. Старий для Люмійського означав значно більше, ніж для Герца.

Карі очі злякано глянули на товариша.

– Він загинув.

Звістка викликала у Міроена недовірливу усмішку.

– Ти, мабуть, жартуєш. Герц, припиняй. Зараз не час для...

– Ні, братику, я зараз не жартую.

Він продовжував усміхатися.

– Ні, почекай... Ти хочеш сказати, що наймогутніша людина на континенті ось так просто взяла і...

– Так, Міроене, так! – грубо скрикнув той. – Хоч тричі перепитай – відповідь одна й та сама! Він помер майже в мене на руках.

Ноги хлопця підкосилися. Він упав навколішки і почав істерично сміятися. Принц був приголомшений, вигукував щось невиразне, попутно заливаючись реготом. Робив усе, аби не приймати факт смерті Седрика.

Коли друг заспокоївся, Герц підійшов до нього і подав руку, аби той підвівся.

– Ходімо. Ми втрачаємо час.

– Куди? – продовжуючи дивитись у порожнечу, спитав Міроен.

– Ми маємо знайти винуватця всіх цих заворушень. Цей мерзотник заплатить нам за все.

– А як же місто та інші?

– Агов, Міроене, прокинься! – Знову підвищив голос Герц. – Небайдужа тобі людина мертва, а місто, яке ми полюбили за пару днів перебування в ньому, горить і перетворюється на попіл! Якщо ти хочеш помсти і правди, нам треба спіймати Вершника. Ти ж не втратив своїх навичок полювання?

Він зумів докричатися до Міроена, зачепивши найтонші струни його душі. Принц змінився в обличчі, відкинувши зайві емоції, які заважали йому здорово й холоднокровно мислити.

– Спіймаємо цього гада. Разом, – твердо сказав він.

Герц хитро посміхнувся.

– Ось тепер я тебе впізнаю.

***

Хлопці піднялися на останній поверх вежі та вийшли на балкон. З висоти пташиного польоту Калідум був невпізнаваний: це вже не те місто зі старими вулицями і пам’ятками, яким його іменували до початку бійні.

Вони намагалися розгледіти вбивцю-втікача, але столицю Рахаса затьмарив їдкий і неприємний дим.

– Так ми його не знайдемо, – сказав Люмійський.

– Ну, і що ти пропонуєш?

– Треба шукати того, хто його бачив. А ще краще – того, хто з ним знайомий. Навряд чи це все – виключно його рук справа.

– Логічно… – погодився Герц.

Поспіхом покинувши спальню одного з Вищих Майстрів, друзі зрозуміли, що зробили це дуже вчасно. У кімнаті пролунав потужний вибух, після якого навряд чи щось могло вціліти.

Прикрившись від падаючих осколків, вони вийшли назовні. І якщо Герц полегшено видихнув, то Міроен не на жарт стривожився. Він відчув невластиві для цього місця вологу та вогкість, які зазвичай виникали після зливи.

Герой смикнув приятеля за рукав сорочки і хотів податися геть, але спізнився. Вона з'явилася з нізвідки і руйнувала все, що траплялося на її шляху. Величезна хвиля крижаної води, що увібрала в себе бруд і сміття, вдарилася об землю і забрала героїв з собою.