Розділ 35. Переворот

Над амфітеатром нависла мертва тиша. Глядачі на трибунах та багатії в ложі завмерли, чекаючи на розв’язку битви. Ані охорона міста, ані організатори турніру не втрутилися. Те, як був налаштований Герц, вселяло Седрику значну надію на те, що дуелянт-душогуб все ж отримає по заслугах за свої мерзенні вчинки.

– Твоя агресія цілком виправдана. Ці ваші людські емоції... – хрипко почав латник. – Двоє із трьох піддалися їм. І що сталося з ними? Ох… Це мене неабияк забавляє.

Мечник витягнув із піхов Кровопивцю, випростався і рубанув їм перед собою, дозволяючи клинку насолодитися свободою.

– Знаєш... – усміхнувся Герц. – У мене буде лише одне питання. Кров у твоїх жилах ще не застигла? Мій меч полюбляє, коли йому подають гарячу вечерю.

Темний Вершник відкинув відрубану голову і відтворив із темного згустку свою зношену зброю.

– П’ять... – пробубнив він.

Почувши це, волоцюга посміхнувся ще ширше. Підбігаючи до носія обладунків, він махнув Кровопивцею, намагаючись зірвати шолом, а разом із ним і голову вбивці. Вчасно зорієнтувавшись, Вершник відбив удар. Клинки дуелянтів дзвінко схрестились.

– Чотири... – знову прохрипів він.

Мечі розійшлися і вкотре зустрілися. Похмурий лицар знову оголосив число, але Герцу було начхати. Його бастард нагрянув зверху і вдарив неначе та сокира, що рубає сухе поліно. Душогуб у обладунках виставив іржаве лезо впоперек себе, намагаючись захиститися. Йому це вдалося, проте стримувати натиск сіроокого бійця довго не вийшло: волоцюга вклав у цей удар стільки сили, що ноги латника ледь не підкошувались від натиску.

Вершник позадкував назад, промовляючи останнє число.

– Ти мені порядком набрид! – крикнув Герц.

Цей удар був особливим. Яро заволавши, танцюючий лис провів обманний маневр: направивши Кровопивцю до серця обладунку, він різко відвів його, змусивши опонента захиститися від примарної атаки. Коли Вершник більш-менш відкрився, Герц ударив на повну силу з напівоберту.

Секундою раніше з вуст убивці пролунав явний смішок, але, коли зброї дуелянтів зіткнулися, йому вже було явно не до радощів. Побитий чорний меч заіскрився в місці удару бастарда і з тріском розколовся. На завершення волоцюга повалив суперника на землю та залишив нову засічку на нагруднику.

Червоні очі, які виднілися крізь забрало, здригнулися від страху. Вібрації від удару, що пройшлися по обладунку, викликали у нього озноб. Побачивши перед собою лезо Кровопивці, він почув, як той зашипів і запищав, наче вимагав нагороди за виконану роботу.

– Не знаю, якою властивістю наділений твій меч, проте... Мій клинок несприйнятливий до будь-якої магії на всьому білому світі. Запам’ятай це перед смертю. – пошепки промовив мечник. – Ти завдав достатньо болю оточуючим.

Фіалкові очі спостерігали за результатом короткої, але яскравої битви. Магістр не показував цього на людях, але в глибині душі був радий, що Герцу вдалося вчинити правосуддя над монстром.

Поки герой бився, Магістр встиг розглянути Кровопивцю більш детальніше. Чарівник неабияк здивувався, коли згадав, що бачить цей меч не вперше. Раніше він належав батькові Герца, Джону. І саме ним той проткнув серце лідера клану «Елементалей» – Джеремі Ункорду.

– Щось пішло не так, милостивий Седрик Рафл? – поцікавився знайомий голос.

Обернувшись, він помітив, як до нього повільно підходить один із Вищих Майстрів. Не чужа чарівнику людина підступала все ближче, але обличчя його зображало явно недружні наміри.

Повалений дуелянт голосно засміявся. Його хрипкий і божевільний регіт, пролитий на переповнений людьми амфітеатр, спантеличив усіх. Чоловік програв, але явно щось знав. Те, чого не могло спасти на думку іншим.

– Це тільки початок, дурню… – у голосі опонента було присутнє легке тремтіння.

– Початок чого?

– Вашого кінця…

Герц не став церемонитися і підніс меч над напівмертвим ворогом. Але закінчити розпочате він просто не встиг. Його тіло, земля навколо нього, та що там – вся арена затремтіла. Людям на трибунах подумалося, що це витівки Вершника, що він із останніх сил намагається переламати хід бою. Однак, коли під ногами глядачів почала провалюватись підлога, коли вони один за одним почали падати під амфітеатр, а гуркіт був такий сильний, що закладало вуха... Почалася паніка і тиснява. Гості фестивалю кричали та волали. Сильні йшли по головам слабких, штовхали жінок та підлітків, першими намагалися пробитися до виходу із споруди. Вони не підозрювали, що саме там на них і чекає загибель.

У різних частинах трибун пролунала низка вибухів. Тіла тих, хто втрапив під них, розривало на частини. Людські кінцівки розліталися в різні боки під супровід жіночих криків і загальної істерії. Багато проходів, котрі вели назовні, закрилися під купою брухту, а біля вцілілих утворилася величезна тиснява. Агонія, безумство, загальний хаос. Перед ним усі були рівні – як вельможі, так і простий народ.

Герц провів пальцем по лезу, відчуваючи біль і те, як зі свіжої рани тече кров. Йому було неприємно, але це не розвіяло ілюзію мороку. Побачений ним кошмар був реальним.

– Що ти, сучий сину, наробив?.. – з огидою вигукнув герой.

Спантеличивши переможця, Темний Вершник дійшов до виходу з арени. Коли він помітив, що Герц кинувся за ним у погоню, то скупчив у гнилій руці залишки злісної магії. Темна сфера зі скреготом полетіла в хлопця, але той розрізав її на дві частини. Перш ніж зникнути, заклинання вибухнуло, відкинувши волоцюгу подалі від убивці. З-під забрала пролунав легкий смішок. Прохід обрушився, дозволивши лицарю вмити руки та уникнути покарання.