Розділ 33. Слабке місце

Яскраво-червоний світанок завжди викликав тривогу та був провісником якогось лиха. Він з’явився і цього ранку: весь такий насичений і барвистий. Маленькі вогники, що сяяли на просторах нічного неба, полохливо розчинилися, побачивши світло, яке прийшло зі сходу.

Сидячи на лаві, на алеї між аренами, він схилив голову і довго думав. Нестерпні думки, накопичені протягом останніх кількох днів, набридливо роїлися в його голові. Все це заважало заснути, тримало у постійному стресі. Хлопець неохоче ділився з кимось власними роздумами та переживаннями, звик не питати поради. Нинішня ситуація викликала у Люмійського пригнічення.

Міроен прийшов сюди задовго до початку турніру. У таку рань усе місто ще спало. Близькі люди – і ті не помітили його зникнення. Принц уважно спостерігав за тим, як розпускаються ранкові квіти в невластивому для них оточенні, як бродячі коти та собаки бігають між чагарниками у пошуках їжі. Як би він не намагався відволіктися від усього того, що його турбувало, нічого не виходило.

На брущатій дорозі з’явився кремезний силует, який розміреною, рівною ходою наближався до принца. Це була людина, котру Люмійський зовсім не сподівався тут зустріти.

До блиску начищені білі обладунки сяяли навіть за слабкого світла. Важкі чоботи вистукували суворий ритм, а надмірна бадьорість свідчила лише про одне – або він частенько навідувався сюди, або його теж наздогнала безсоння.

– Ну, і як ти сюди потрапив? Перебування на території арен до офіційного відкриття фестивалю заборонено, – голосно промовив той.

– У мене до вас те саме питання, – не розгубився Міроен.

Чоловік упритул підійшов до співрозмовника і завмер у суворій позі.

– Я, між іншим, чергую тут за наказом Седрика. У зв’язку з останніми подіями та підривами у столиці стало неспокійно, – відзвітував він.

– Всю ніч? Чомусь я не бачив вас у вежі Ілдреда, – продовжував сипати питаннями принц.

– Я з’являюся там виключно за наказами Магістра. А ось що ти забув тут у таку рань і чи не задумав щось для зриву турніру – це питання цікаве.

Трохи подумавши, герой відповів:

– Я чекаю на свій поєдинок. Ви й самі знаєте, що одному думається набагато легше, ніж у присутності інших. І так, з приводу підривів – нічого подібного я робити не збираюся.

Чоловік тихо хмикнув.

– Ах, так... Твій суперник – він... Я раджу тобі здатися.

Карі очі примружилися.

– І чому ж це?

– Ну, я гадаю, ти бачив, що цей Вершник робив зі своїми опонентами. Один помер, інша сильно поранена. Тим більше, той учорашній випадок... Незважаючи на те, що Седрик тобі нічого не зробив за це, я б на його місці тебе дискваліфікував.

Хлопець іншої відповіді і не чекав.

– Скажіть чесно: ви завжди були таким правильним і суворим? Мабуть, жодного разу не посміхалися настільки широко, щоб аж виднілися зуби; не сміялися на всю горлянку, не співчували комусь у важкі часи? Чи завжди ви зберігаєте той кам’яний і непорушний вираз обличчя, з яким ви зараз звертаєтесь до мене?

Люмійський перейшов межу нахабства у розмові з колишнім членом ордену – і це його неабияк зачепило. Йому хотілося висловити невдоволення та обурення, але в останній момент Есмонд зібрався і передумав.

– Проявляючи емоції, ти проявляєш слабкість. Вони одурманюють тебе і змушують робити необдумані вчинки, затьмарюють холоднокровний розум. Занадто злий – пропустиш удар. Надто добрий – також чекай на біду. Тільки розсудливість та зосередженість допоможуть тобі зберегти власне життя. Цьому не вчать у ордені, на жаль. А що стосується тебе, Грішний... Ти ходиш по дуже тонкій кризі. Колись всю твою сміливість і зухвалість виб’ють з тебе, і ти нарешті почнеш поважати старших. Можливо, це станеться сьогодні. Подивимося, на скільки тебе вистачить. Реванш сил Пекла, що забрали на той світ твоїх рідних і залишили в живих одного тебе, стає все ближчим...

Есмонд зарозуміло підняв голову і пішов уперед, залишивши Міроена наодинці. Брязкіт обладунків з кожним кроком ставав все тихішим. Герой наостанок глянув на білосніжний силует латника і тут йому дещо спало на думку.

***

У коридорах, які ведуть до трибун, утворилася тиснява, метушня і плутанина. Настав останній день фестивалю, і охочих побачити його результат виявилося більше, ніж раніше. Через цей натовп вперед могли прорватися тільки найвправніші та найшвидші глядачі.

Міроен йшов зовсім в іншому напрямку. Плисти проти найжорстокішої живої течії було дуже важко. Проходячи повз пустий коридор, він відчув, як чиясь рука вчепилася в нього і відтягла убік.

– Агов, якого біса? – випалив Люмійський.

Напружившись, він був готовий дати відсіч, але, побачивши в хлопці риси до болі знайомої людини, одразу передумав.

– Ти, я бачу, теж часу не гаяв, Міроене, – сказав той.

Грузький хлопець, який витягнув принца з натовпу, носив важкий нагрудник із зображеною на передній частині ведмежою мордою, котра ревіла на всю пащу; на його руках і ногах були захисні елементи з міцної сталі, а за спиною стирчав гострий лабрис із зображеннями відомих сузір’їв.