Розділ 30. Громовідвід

Герц, кульгаючи на праву ногу після напруженої битви, кілька разів обійшов трибуни глядачів у пошуках вільного місця, попутно бурмочучи щось собі під ніс. Мабуть, це був один із тих небагатьох випадків, коли хлопець не вгамовував біль за кухлем міцного напою. Вся справа в тому, що ще з ранку, напередодні фестивалю, він пообіцяв Антії поспостерігати за її поєдинком, а потім вказати на помилки, які вона допустила.

Так сталося, що незайнятими виявилися лише два останні ряди трибун. Мечника це не збентежило: бачив він добре, та й розташуватися можна було зручніше, ніж у місцях, де панувала метушня та товкучка.

– Пані та панове!..

– О Деусе, до кінця турніру я його прикінчу. Чи не можна оголосити бій без цієї балаканини?.. – почувши промову глашатая, обурився Герц.

Висловлене вголос невдоволення було почуте знайомою йому людиною.

– Якщо все-таки надумаєш, то поклич мене, гаразд? Долора любить голосистих.

Позаду нього, неначе та примара, з’явилася Морта. Дівчина ліниво позіхнула і закинула обидві ноги на лавку поруч із Герцом. З-під чорної мантії з’явилися босі, місцями стерті до мозолів п’яти, а на кісточках можна було помітити старі дерев’яні чотки.

– Ти якось швидко закінчила, – зауважив волоцюга.

– Не тішать мене учасники, не тішать… Хоч би хтось вартий попався… Може… Ти? – посміхаючись, спитала вісниця смерті.

– Для тебе я не найкращий суперник – просто повір на слово, – різко відмовив Герц. – Якщо доживеш до фіналу, то дізнаєшся чому саме.

– Заінтригував, інакше і не скажеш, – Морта посміхнулася, переключаючи увагу на арену.

Під бурхливі овації на поле бою вийшла Антія. Учасниця була одягнена у помаранчеву сукню, біля поділу якої чорними нитками були вишиті троянди з пишними пелюстками та шипастими стеблами. Кремові туфлі на невисоких підборах, наручний браслет з мініатюрних квіточок, вінок з ромашок і хризантем, який лежав поверх темного волосся. Вона, неначе той квітучий бутон, вражала всіх своєю красою і витонченістю. Вчорашня перемога надала їй впевненість у майбутній битві.

Ворогом лісової діви, яку так прозвала публіка, виявився кремезний, коротко острижений брюнет у білій сорочці з широким коміром та смольними штанами з грубої шкіри. Він не приховував злості та огиди до того, з ким йому доведеться боротися. За спиною бійця знаходилося три ребристих руків’я – сіре, чорне і біле.

– Фу, знову доведеться битися з дівкою. І хто цього разу? Дурепа, яка втекла з королівського бенкету? Чи лісова фея? – з неприязню мовив хлопець.

Чаклунка була дещо пригнічена – таку грубу людину не кожного дня зустрінеш.

– Антія та Хридриф, можете починати свій поєдинок! – вигукнув глашатай, після чого залунав дзвін.

– Іди до біса, пан «очевидність». Простіше найняти папугу, одягнути його в ошатний костюм і поставити на твоє місце. Він впорається з цією роботою анітрохи не гірше.

– Нападай, – дівчина тицьнула в Хридрифа пальцем, спонукаючи до дій.

Все сталося спонтанно та швидко. Оголивши один зі своїх коротких мечів, хлопець зрушив з місця і, залишивши по собі блискучий слід, моментально опинився за спиною дуелянтки. Один удар по ніжній дівочій гомілці – і чарівниця вже стояла навколішки.

– Шкода, що мені доведеться тебе прикінчити. Я не хочу, але це не велика плата заради квитка у чвертьфінал, чи не так? – пошепки сказав Хридриф, прикладаючи холодне лезо до шиї Антії.

– Ти, мабуть, ще не зрозумів, але я не така проста, як може здатися, – стиснувши зуби, сказала вона.

Для дій у відповідь багато часу не знадобилося. Земля під ногами учасників затремтіла, і з її глибин почали вириватися величезні товсті стебла. Хридриф не чекав чогось подібного і спробував відступити, але рослини швидко наздогнали його, обплели руки, ноги і міцно притиснули до землі.

Опираючись живим кайданам, хлопець збагнув, що просто так йому не вибратися.

– Подібна магія – дуже рідкісне явище. Довго цьому навчалася?

Дівчина не відповідала. Вона знала, що ворог намагається підловити її і тягнути час, тому утрималася від зайвої балаканини.

Проблема Антії була в іншому – у нерішучості. Досі вона ніколи нікого не вбивала. Вчорашня перемога – випадковий збіг обставин. Зробивши акцент на захисті, чарівниця зуміла вистояти проти агресивних атак дуелянта, який витратив на це всі сили. Але тут зовсім інша ситуація. Її порадник в особі Герца вважав, що вона або знову буде захищатися доти, доки не виснажить ворога, або підловить його на помилці і прикінчить. Третій варіант не розглядався зовсім.

Вона наважилася на це і повільно стиснула руку в кулак, посиливши тиск стебелів. Позаду Антії із земних надр проріс похмурий бутон болотистого кольору. Хижа рослина роззявила величезну пащу, виставляючи напоказ свої нутрощі. Довгі жовті ікла, фіолетовий язик і токсична рідина, яка капала з рота. Остаточно розкрившись, створіння запищало, зажадавши їжі. Коли ж Антія дала добро, воно повільно наблизилося до Хридрифа і розкрило пащу ще ширше. Гнійний запах, який звідти виходив, викликав у нього дику огиду. Один ривок – і учасник міг бути зжертий дикою рослиною.

Антія не встигла і оком моргнути, як пути, які стримували жертву, були розрубані. На полі бою майнув спалах, потім ще один. Неповоротне чудовисько не змогло встежити за рухами людини, і в якийсь момент стебло, яке живило його, було розсічене на дрібні шматочки. Перелякана лісова діва вчасно відскочила від останків створіння, яке розбризкало навкруги отруйний сік.