Розділ 28. Реліквії Золотого імператора

Розплющивши очі, Герц скривився і перекинувся на інший бік, уникаючи яскравого світла. Пустельне сонце, яке пробралося в одну з кімнат темної башти, настирливо намагалося підняти його на ноги.

– Просив же, завісь вікна… – сонно пробурмотів волоцюга. – Чи забув?..

– А як інакше тебе розбудити? – бадьоро поцікавився дружній голос. Прокинувшись, хлопець помітив вже одягненого і повністю зібраного товариша, який чекав на нього в дверях.

– Чого ж тобі не спиться в таку рань...

– Рань? До початку фестивалю залишилася година, – посміхнувшись, сказав Міроен.

– Тьху... – висловив своє невдоволення Герц. – Гадаю, я не встигну розім’ятися… Ну, добре.

Він швидко вдягнувся та навіть встиг влаштувати собі легкий перекус. Ось хто дійсно не квапився, так це Мірана та Антія. Нехай дівчата й встали задовго до Міроена, але все ще чепурилися.

Зустрівши їх на виході з вежі, хлопці здивувалися побаченому. Красиво вкладене волосся, нарум’янені щоки, наведені брови та приємний аромат парфумів. Від них віяло морем та квітами. Герої на їхньому тлі відчували себе якимись безпритульними обірванцями.

– І якого біса ви так вирядилися? Ще й у сукнях… Ох ці чарівниці… – почав бурчати Герц.

– Подумаєш! А від тебе тхне перегаром і дешевим віскі, – заперечила Люмія.

Компанія тихо засміялася.

– А з яких пір ти в нас експерт з алкоголю? – обурився мечник.

– З тих самих, як з тобою зв’язалася. Ходімо вже, ми спізнюємося! – поквапила їх брюнетка.

– Слухаюсь, матінко! – з єхидством вимовив хлопець.

Крокуючи до району Переможців, компанія помітила, як туди стікається все місто. Арени вже почали приймати гостей, але на цей раз дві з них були закриті. Біля підходів до глядацьких трибун знову нудилися люди. Купці, як і вчора, прийшли ще до сходу сонця, щоб зайняти найкращі, найприбутковіші місця. Серед їхніх товарів з’явилося дещо нове та цікаве; те, на що швидко могли повестися покупці.

Найрозумніші торгаші буквально за ніч встигли роздобути сувенірні та їстівні вироби, на яких було зображено переможців першого дня турніру. Тут тобі і печиво у формі чортеня, глиняні фігурки Морти з її вороною і навіть невеличка статуетка Темного Вершника. Ці пронири знали, як обібрати публіку.

– Агов, а чому мене ніде немає? – пробубнив мечник, оглядаючи прилавки.

– Шукай у продавця рідкісного алкоголю. Може, у формі тебе вже продають пляшки? – підколола його Люмія.

Жіноча трійця відразу захихотіла.

– Не хвилюйся, мене теж немає на жодній лавці. Невелика втрата, – спробував утішити його Міроен, але запізно. Герцом опанував незгасний інтерес, і він пішов з’ясовувати стосунки з торгашами. Картина видалась кумедною.

– Ми, мабуть, підемо. Нам треба підготуватись, – сухо, без емоцій сказала Мірана. Вона навіть не глянула на принца.

– Хоча б скажи, як твоя нога? – крикнув він навздогін Антії.

– Добре! Дякую, що поцікавився! – скупо відповіла та і розчинилася серед натовпу разом із подругою.

Тепер обурився і Міроен. Він не міг зрозуміти, чому чарівниці образилися на нього. Зведена сестра передбачила, що її засиплють питаннями і діяла на випередження.

– Це все через те, що ти вчора не прийшов подивитися на поєдинок Антії, хоча казав, що з’явишся, – задумливо пояснила вона.

– Усього на всього? – хлопець зморщився.

– Ну, ще за день до цього ти, як-то кажуть, «прокидав» Міру, – продовжила вона. – До речі, ти знав, що існує понад тисяча різних видів цих квітів? І кожна з них має дуже гарну та оригінальну назву.

Придивившись, Міроен помітив, як Люмія пильно оглядає прилавок із флорою, зокрема столик, заставлений горщиками з фіалками. Для нього вони всі були однаковими, проте лучниця бачила у кожній з цих рослин щось особливе.

– Хочеш – можу купити, – запропонував брат.

Вона не приховувала посмішки.

– Куди їх подіти?.. Раніше, коли був будинок, я любила доглядати за квітами, а дідусь займався травами. А після поєдинку Антії, коли вона використала свою магію, я знов згадала, наскільки ж ці рослини чудові. Аж захотілося власну квіткову крамницю відкрити… – важко зітхаючи, зізналася брюнетка. – Гаразд, йди вже, а то запізнишся. І не зважай на цю ситуацію. Не думаю, що вона довго ображатиметься.

Обійнявши на прощання Міроена, Люмія пішла. Люмійський важко зітхнув, дійшовши висновку, що у квітах і взаєминах із дівчатами він мало що тямить.

***

Глядацькі трибуни були забиті під зав’язку – яблуку ніде впасти. Відчувши, що балачки скінчилися, глашатай з радістю оголосив перший поєдинок.

– Пані та панове! Ми вітаємо вас на другому дні Фестивалю майстрів Арми! – стандартно розпочав він. – Сьогодні на двох аренах у затяжній сутичці, а може, й швидкій, зустрінуться найстійкіші маги та майстри зброї. Щоб пройти далі, їм доведеться попітніти! Не буду тягнути! Першим вийде той, кому вчорашня перемога далася насилу! Зустрічайте! Міроен Люмійський!