Розділ 27. Підривник

Житловий район Нева, в якому знаходився готель «Сплячий Лис», здригнувся від вибуху. Всі три поверхи будівлі впали один за одним наче той картковий будиночок. Заклад, який ще кілька годин тому приймав у себе нових постояльців, став руїнами.

Околиці заповнив нестерпний запах гару, а щільний стовп диму, що стояв над уламками, можна було розглянути з будь-якої точки Калідума. Вартові та королівські маги зреагували швидко – не минуло й п'яти хвилин, як місце події оточили та звели навколо нього захисний звуконепроникний бар'єр. Тільки так можна було відсторонитися від набридливих роззяв, що збіглися до місця подій. Дивно, але місцеві жителі не боялися за своє життя. Жага видовищ була непомірною навіть уночі.

Вдавшись до грубої сили, Герц зумів упритул пробратися до бар'єру, де на нього чекала ще одна перешкода в особі правоохоронців.

– Агов, дай мені пройти, – ледве стримуючи злість, сказав мечник.

– Ця зона закрита для сторонніх. Вам тут робити нічого, – відповів йому один із латників.

– Нічого, що там мої друзі? Я, до речі, мешкаю тут.

– Ти що, сліпий? Чи не бачиш цю гору брухту? Навряд чи хтось зумів тут вижити, – грубо промовив чарівник з довгим посохом в руках.

Зуби Герца рипнули від злості; він майже прокусив губу. Аж надто йому хотілося заховати цю палицю в найпотаємніше місце нахабного чаклуна.

– Глухий, чи що? Вали звідси! А інакше… – безстрашно повторив чоловік.

Він не усвідомлював можливих наслідків. Волоцюга, міцно стиснувши руків’я Кровопивці, почав потроху оголювати лезо, але щось завадило завершити розпочате. Діалог вартового перервався в той момент, коли його закуте в металом плече відчуло дотик чиєїсь руки.

– Ідіоти… Ви зовсім не вмієте розмовляти з людьми. Залиште нас, – сказав хтось позаду гвардійців.

Настрій правоохоронців миттєво змінилося.

– Д-добре... – перелякано відповів один з них, після чого варта пішла геть.

– Хто ти? – трохи заспокоївшись, мовив Герц.

– Саргон Церебрум, один з Вищих Майстрів, — сказав той.

Герой був настільки роздратований, що зовсім забув про титули і розмовляв з ним на рівних.

– І що ти тут забув?

– На час проведення фестивалю пан Седрик доручив мені допомагати у розслідуванні непередбачених подій.

– Цікаво. Хтось вижив? – з серйозною міною продовжував той.

– Не турбуйся, твоїх друзів вдалося врятувати. Нажаль, тільки їх…

Полегшення не змусило довго чекати.

– Не думав, що в столиці Рахаса може статися така жахлива річ.

– Я теж не очікував. Але це нелегке завдання повністю розвіяло мою нудьгу. Вирушай до вежі Ілдреда. Вони там.

– Дякую за інформацію.

Учасник турніру чемно кивнув і скрився серед натовпу роззяв.

Саргон продовжував вдумливо дивитися на руїни будинку, після чого вирушив до рятувального загону.

– Ну що, знайшли щось? Поранених, загиблих? – поцікавився Церебрум.

– Виявили кілька тіл – мабуть, це персонал. Також намагаємося відшукати джерело вибуху, – відзвітував один із підлеглих.

– І як, щось спало на думку? – наче глузуючись, спитав той.

– Ні. Чекаємо на ваші подальші вказівки, – смиренно сказав другий.

– Гаразд, будемо думати. Продовжуйте пошуки.

Вищий Майстер не любив працювати в команді, оскільки це сповільнювало його. Люди, яких під його командування виділив король, перш ніж виїхати, були недоумками. Він розумів, що правоохоронці працюють на цій посаді лише через великі гроші та статус. Але на ділі лише кілька людей були гідні поваги Церебрума.

Незважаючи на свій вік, чоловік був допитливим і досвідченим. Він вважав, що теоретична частина точних наук неефективна без практичного застосування. Той, хто жив у Корвелі, хоча б раз у житті відчував на власній шкірі війну. Нескінченні поділи влади, монархія, війни між сім'ями – і це лише мала частина того, що відбувалося протягом століть у цьому регіоні.

Поселення, в якому він жив, зазнавало щомісячних набігів, ставши полем бою для ворогуючих сімейств. Лише батько Саргона зумів вирішити конфлікт. Причому в результаті його переможного плану обидва королі зазнали величезних втрат. Коли настав мирний час, він пішов, поклавши всі проблеми села на сина. Вищий Майстер доволі швидко подорослішав.

Надалі йому багато разів доводилося робити нелегкий вибір, але він про це навіть не згадував. Для нього відчувати жалість – все одно, що дати слабину.

Минаючи величезні завали, Саргон намагався знайти зручніший прохід до центру розрухи, бо був упевнений, що саме там знаходиться джерело всіх бід. Коли такий знайшовся, чоловік попросив смолоскип і вирушив углиб руїн.

Під ногами відчувався тріск битого скла. З кожним його кроком суміш неприємних запахів посилювалася. Кров, горіла деревина і ще щось, до болі знайоме. Очі втомлено дивилися то вниз, то на всі боки, спостерігаючи за неприємною картиною. Все сталося дуже швидко та несподівано – ніхто з них не зміг би зреагувати та залишити будівлю. Він бачив, як з-під величезних шматків пісковику виглядають людські ноги та кисті, розчавлені під кам'яним пресом голови. Це не лякало його, а лише відволікало. Бажання дізнатися правду, деталі трагедії, пробуджувало в ньому байдужого демона.