Розділ 26. Порада

Чотири арени повністю закрилися – це означає, що перший день Фестивалю майстрів Арми закінчився. Трибуни гостей та ложа для знаті спорожніли, а вірні помічники організаторів прибирали амфітеатри. І якщо глядачі реагували на побачене неоднозначно, то торгаші, які з’їхалися до Калідуму з усього континенту, точно зраділи турніру,. Їхні обличчя сяяли від задоволення, а мозолисті рученята жадібно брязкали мішками з монетами.

Загалом все пройшло без курйозів і в половині випадків переможець вбивав свого опонента. Але деякі речі важко просто забути.

Залишаючи район Переможців, Герц невдоволено оглядався на всі боки, сподіваючись знайти зниклого товариша. Марно.

– Ти чого так переполохався? Подумаєш, кудись пішов. Побачитесь ввечері в готелі та обговорите все, що наболіло за день. Але якщо надумаєте битися – робіть це на вулиці, добре? – з усмішкою сказала Люмія, намагаючись підбадьорити хлопця.

Зараз будь-які слова, сказані дівчиною, могли ще більше роздратувати мечника.

– Як ти можеш посміхатися, якщо він знову десь зник?

Тут настрій брюнетки різко змінився – тон і голос стали грубішими і серйознішими.

– Та скільки тобі років, Герце! Ти ж не його опікун чи доглядальниця, щоб так переживати! Не дитина, сам в змозі потурбуватися про себе.

Після почутого герой став більш розсудливим. Вона мала рацію. Але не настільки, щоб змусити його зовсім забути про цю ситуацію.

– Вибач, що розлютився. Повертайся до готелю, а я пройдусь. Може, й зустріну цього бовдура...

Сунувши руки в кишені штанів, волоцюга розвернувся і попрямував у невідомому напрямку, відчуваючи на собі здивований погляд Люмії.

***

Подейкують, що в дні, коли було пролито багато крові, небеса під час заходу сонця теж наливаються червоним. Мабуть, заграва так і залишиться незмінною і страшною до кінця фестивалю.

Міроен сидів на парапеті даху Рів’єри, милуючись тим, як на горизонті, далеко за містом, іскряться верхівки попелястих вулканів. У його змученій від болю голові прокручувалась одна й та сама розмова. Він зовсім не знав Фелікса, ніколи нічого про нього не чув, але той діалог, ті слова, сказані ним… Все це викликало сум’яття та нерозуміння. Прохання чаклуна, яке він мав виконати, здавалося непосильним, але...

– Гарний вид, чи не так? Та й палац теж гарний. Принаймні був. До вчорашнього дня, – іронічно промовив старий.

Він виник з нізвідки, наче проріс з-під землі, прилетів сюди або перенісся за допомогою магії. Міроен різко почервонів: згадавши те, що відбувалося минулої ночі, йому стало соромно перед величним чарівником.

– Т-так... Дякую, що прийшли, Седрику...

– Не варто подяк. Я ж не можу відмовити в невеличкій розмові такому благородному і доброму юнаку, як ти. Пригадую, як твої батьки вперше взяли тебе на фестиваль. Тоді ти був зовсім безтурботний і безневинний, – сказав Рафл. – Ох, скільки років минуло, вісімнадцять?

Люмійський чемно кивнув, після чого сивий сів поруч.

– Не боїшся блукати світом, знаючи, що з кожною витівкою ціна за твоє життя зростає?

– Знаєте… – скромно відповів співрозмовник. – Ви не перший, хто про це запитує. Я вже звик. Як бачите, ще не знайшовся той, хто зумів би озолотитись на моїй голові. Багато хто намагався, однак...

– Беручи участь у цьому турнірі, ти збільшуєш чиїсь шанси забезпечити собі солодку старість. Тоді навіщо ти тут? – продовжував питати старий.

– Це все мій друг, Герц... Він мене вмовив... І дуже прагнув особисто з вами познайомитись. Цей дурень багато чув про вас з історій свого батька. Знає, що ви родом із Корвела і...

Фіалкові очі примружилися, а брови над ними вигнулися. Склалося враження, що він теж знає Герца чи бодай чув про нього.

– Я можу лише здогадуватись про те, нащо ти просив зустрічі зі мною. Думаю, тобі цікавий...

– Саме так. Темний Вершник, – закінчив замість нього принц.

Седрик протяжно засопів, намагаючись зрозуміти, з чого почати розповідь.

– Добре... Адже ти вже зрозумів, що це саме він намагався вбити тебе під час першого етапу, чи не так?

Міроен ствердно кивнув.

– Тоді слухай мене уважно. Його чаклунство по-своєму унікальне та особливе. Це не Рунна магія – я зумів би встежити за тим, як він вимальовує знаки. Зброї при ньому не було. Історія із зачарованим обладунком теж малоймовірна.

Принц погодився з кожним аргументом Седрика.

– Його чари... Це не схоже на темну магію. Щось сильне, спустошуюче. Те, що руйнує все, чого торкнеться. Магія Вершника викликає в мене асоціації з силою дітей Мундоса... Ти ж знаєш історію своєї сім’ї? Гадаю, хтось із батьків мав розповідати її тобі в дитинстві.

– Так, – мовив Люмійський, не зовсім розуміючи взаємозв’язок цих фактів.

– У мене є теорія, що дочка мудреця, Тена, не просто зникла безвісти. Вона опинилась у місці, з якого не багатьом вдається вибратися. Чистилище. Світ споконвічної порожнечі та битв. Кажуть, що небеса там завжди оповиті мороком, а гола, вкрита тріщинами земля, усіяна кістками. Туди потрапляють душі тих, хто протягом усього життя скоїв однакову кількість як поганих, і хороших діянь. У цьому місці тобі доведеться боротися з іншими душами. У разі програшу – тобі кінець; у разі перемоги твій розум очиститься, а душі буде надано шанс переродитися в іншому тілі.