Розділ 25. Полум'я відчаю

Після того, як вісниця смерті покинула арену, все стало на свої місця: хмари зникли, наче їх і не було, а в Калідумі знов стало спекотно. Розпогодилося.

– Агов хлопці! Ось де ви пропадаєте! – здалеку почувся радісний голос Люмії. Дівчина, неначе маленька пташка, пролетіла за спинами друзів і протиснулася між ними, зайнявши місце посередині.

– Ми спостерігали за кривавим місивом. А ти? – поцікавився Герц.

– Не повірите! Антія пройшла далі! – заявила та. – Щоправда, ногу вивихнула і не зможе приєднатися до нас. Міра повела її до готелю. А як ваші поєдинки пройшли?

– Мій противник виявився більш дурним, ніж здавалося спочатку. А цей розповідати нічого не хоче. Агов, Міроен, чого застиг? Привида побачив?

Припущення мечника частково справдилося. Принц, оглядаючи ложу знаті, помітив серед скупих багатіїв і вельмож, що поїдали солодкі страви на срібних тацях, сіру мантію, виткану з найдешевшого волокна. Седрик Рафл особисто з’явився, аби поспостерігати за поєдинком, хоча до цього його не було на жодній арені.

Увага хлопця різко перенеслася до виходу з трибун, біля якого стояла якась людина, загорнута в темний плащ-накидку. Він спеціально дав звернути на себе увагу і як тільки вловив погляд Міроена, то подав кілька дивних жестів. Незнайомець хотів поговорити, але наодинці.

– Міро? – занепокоєно звернулася зведена сестра.

Розум Люмійського був проти цієї витівки, але щось глибоко всередині нього підказувало, що цей діалог дуже важливий для них обох.

– Агов, ти куди? Ти пропустиш все найцікавіше! – вигукнув Герц.

Але відповіді він так і не дочекався.

***

Минуло біля десяти хвилин. Утилізатори очистили арену від кривавих плям, залишених після останньої атаки переможниці. Місцями довелося застосовувати особливе чаклунство. Коли всі встигли обговорити результат бою, глашатай звернувся до публіки.

– Отже, зустрічайте останніх дуелянтів першого турнірного дня! Фелікс Файєр буде битися проти… таємничого Темного Вершника! Вітайте їх! Гучніше, гучніше!

Вихід першого учасника викликав у Герца занепокоєння. Чорний, як нічна темрява, сталевий обладунок Вершника був розписаний пастельно-блакитними візерунками, а зношений плащ, закріплений на нагруднику, звивався від поривів холодного вітру. Обличчя похмурої та невідомої постаті ховалося за великим шоломом з шипастим забралом. Від нього віяло затхлістю та злісними намірами. Мертву тишу, яка нависла над полем битви, порушували тупіт чобіт і дзвінкий брязкіт лат.

– Куди, чорт забирай, зник цей ідіот! – крізь зуби промовив Герц, крутячи головою на всі боки.

На арені з’явився другий дуелянт. Поросле бородою трапецеїдальне обличчя, невиразні вилиці, тонкі брови і брудне чорне волосся середньої довжини, недбало зачесане набік. Здавалося, нічого особливого в цьому чоловікові не було. Але в яскравих сіро-зелених очах було порожньо. Він зневірився, ніби не бачив сенсу жити далі.

– Вершник без коня... Я знаю, тобі зовсім начхати на те, як ти вчинив з моїми товаришами, адже ти навіть і не людина. У тобі немає ні почуттів, ні емоцій, нічого такого, властивого нам. Ти чудовисько. І ця битва буде останньою – у всіх сенсах, – сказав Фелікс.

З вуст опонента не пролунало жодного слова.

Роздався гучний дзвін – останній на сьогодні. Один із бійців почав діяти, не втрачаючи жодної хвилини.

Чоловік закотив довгі рукава шовкового балахона і виставив одну руку над іншою. Між ними зародилася вогненна куля, яка стрімко збільшилася у своїх розмірах. Коли магія досягла межі, маг жбурнув її у ворога. Дивлячись на це, Темний Вершник виставив перед собою металеву рукавицю і зупинив заклинання. Полум’яна сфера була поглинена якоюсь темною енергією і зникла.

– Що відбувається? – Люмія здригнулася від сили учасників.

– Давня магія вогню… – задумливо промимрив Герц.

– Давня? Може, Рунна? – перепитала подруга.

– У тому й річ, що ні. В цьому я абсолютно певен. Він не використав жодного рунного символу, а значить... Його рівень чаклунства може виявитися неймовірним... А ось що застосував другий – неясно. В цьому у нас Міроен розуміється.

– Ну і... Де ж він?

На цей раз Фелікс атакував не одним, а кількома снарядами. Низка палаючих клубків змусила неповоротку фігуру рухатися. Швидко минаючи вогонь, він кинувся на чаклуна, щоб завдати удару у відповідь. Файєр відскочив назад і відтворив у правій руці батіг з полум’я завдовжки кілька метрів. Змахнувши ним, він з першого разу оплів противника і спробував пропалити його захист. Обладунок був настільки міцним, що це завдання виявилося нездійсненним.

Темний Вершник смиренно стояв і нічого не відчував. У залізній долоні утворився потік чорної енергії, який швидко покрив його тіло, погасивши при цьому вогонь. Ще одна атака виявилася безуспішною.

Маг не став зневірятися раніше часу. Побиті кулаки покрилися полум’ям – цього разу Фелікс вирішив вступити в рукопашний бій.

Його удари були чіткими та точними, вони часто досягали мети. Атакуючи однією рукою, він завжди притримував другу ближче до тіла, щоб у разі чого заблокувати зустрічні удари. Але Вершник не планував хитрувати чи контратакувати. Його захист був ідеальним – ніщо не могло його пробити. Але зрештою він занудьгував. Вогняний кулак бійця потрапив в сталеві лещата, а потім латник відкинув невгамовного суперника подалі від себе.