Розділ 24. Вісниця смерті

Коли Міроен метушливо переміщався між аренами, намагаючись встежити за всіма поєдинками і відкрити для себе щось нове, Герц самотньо сидів за столиком у зоні відпочинку і спостерігав за всім на великих алмазних анівізорах. Попиваючи улюблений дешевий віскі, волоцюга з невимовною насолодою згадував минулий бій і те, як сильно помилився його самовідданий суперник.

Що стосується анівізорів, то цей новий винахід був люб'язно наданий одним дуже багатим сімейством, яке мешкає в Корвелі. Ця річ є плоским кристалом, що реагує на духовну енергію людини, а принцип роботи набагато простіший, ніж може здатися. З’єднавшись із традентом, він відображає на дорогоцінній поверхні все те, що бачить і чує маг у цей момент. Залежно від навичок спеціально навчені чаклуни можуть переносити свою свідомість у різних тварин і спостерігати за тим, що відбувається з будь-якого зручного місця.

Задоволення від перегляду зіпсувалося тоді, коли за спиною героя почувся досить неприємний жіночий сміх, схожий на іржання кобили, а після нього долинув ще один, більш писклявий. Герцу було достатньо одного погляду, щоб зрозуміти, яка компанія влаштувалася по сусідству.

Жіночий квартет очолював низькорослий і грузний незнайомець, у якому мечник відчував величезну силу та стійкість. Він не слухав порожніх балачок дівчат, які перебрали з трав'яними настоянками: глибоко посаджені яскраво-блакитні очі задумливо і втомлено спостерігали за поєдинками. Очевидно, його бій вже відбувся і закінчився дуже вдало.

Злісно насупившись, Герц промовчав. Однак, коли крики повторилися, стали ще голосніше, з вуст волоцюги вилилася гнівна лайка.

– Чорт би вас узяв! Можна тихіше? Ви тут не самі!

– Якщо сильно заважаємо – тупай в інше місце. Ми сюди прийшли першими, – моментально зреагував хлопець, ніби знав, що хтось зробить йому зауваження.

Обурення героя не знало меж.

– Ти звідки такий зухвалий взявся на мою голову? Хочеш поговорити? Ласкаво прошу!

  – Ану, з цього місця більш детальніше… – незнайомець насупився і повільно вийшов з-за столика, проганяючи красунь.

Коли вони зустрілися чи не лобами, Герц зміг детальніше розглянути недоброзичливця. На ньому була одягнена біла картата сорочка з сапфіровими ґудзиками і закоченими до ліктя рукавами, незвичайна махрова пов'язка на зап'ясті з вишитою на ній ведмежою мордою, яка гарчала на всю пащу, чорні штани і світло-коричневі гета[1] з завищеними брусками.

За спиною явно небідної людини показався лабрис з довгим, на зріст нього самого, бурим держаком. На широких металевих бойках було висічено два сузір'я – Великої та Малої Ведмедиці, а біля основи палиці красувався напис «Diamond».

– Гадаю, ти пройшов далі...

– Ти, як дивлюся, теж...

Учасники фестивалю дивилися один одного, як на здобич.

– Ну що, вийдемо? – з серйозною міною запитав Герц.

– Усьому свій час, – різко передумав незнайомець.

– Злякався?

– Чому ж? Я просто не хочу, щоб через невелику сутичку з якимсь бідняком поза ареною у мене були проблеми. Доживеш до фіналу, а там подивимося, як доля розпорядиться… – винахідливо помітив той і додав: – Дарен.

– Герце, – скупо посміхнувшись, сказав герой.

– Побачимося.

Боєць відповів усмішкою, покликав до себе переляканих дівчат і, узявши їх за талії, повільно покинув зону відпочинку. Допивши свій паршивий напій, хлопець підбадьорився і вирішив розшукати своїх друзів.

***

Тривала перерва, оголошена організаторами, закінчилася. Глядачі вдосталь відпочили від побаченого, деякі з них навіть покинули фестиваль після першого поєдинку – не кожен витримає таку кількість кривавих та неприємних сцен. Найпростішим способом для відволікання стали масові покупки сувенірів та їжі. Мешканці Калідума брали з прилавків усе, що бачили, навіть найдорожчі товари.

Люмійський не залишав свого місця і довго мовчав, перебуваючи під враженням від битви. Бель, яка найжорстокішим чином вразила свого опонента, здалася йому надмірно дивною, а її слова щодо Діаболуса стали приводом для нових роздумів. Він не міг собі уявити, що робитиме, якщо зустрінеться з нею віч-на-віч.

– О, а я тебе усюди шукав! – долинуло зі сторони. – Як там справи в інших?

– Непогано, – монотонно пробурчав принц. – Ти ж сам все бачив, там скрізь стоять анівізори.

– Ну, мене трохи відволік один пихатий індик, і ми домовилися перетнутися з ним у півфіналі…

– У півфіналі? – перепитав товариш.

– Ну, у фіналі я з тобою зустрінуся.

Герц посміхнувся, розлютивши цим Міроена ще більше.

– Вітаю, ти знайшов пригоди на свою п'яту точку. Знову. Для чого прийшов?

– Я на кілька хвилин. Дізнатися, як ти почуваєшся після перемоги...

– Я нормально. Якщо на цьому все – відвали і вертайся туди, де багато випивки, – скривджено промовив герой.

– Та досить тобі дутися! Добре, подивлюся з тобою один бій, – поблажливо пробурмотів мечник.

– Ти мені ще послугу робитимеш?