Розділ 22. Крижаний майстер

Ніч перед другим етапом фестивалю для п’ятірки мандрівників видалася болісно довгою та безсонною. Після приходу з балу нікому, окрім Герца, не вдалося вдосталь насолодитися сном. Дівчата зачинилися у своїй кімнаті і щось довго обговорювали, згадували основи магії та те, як її правильно та швидко застосовувати у бою. Для випускниць школи магії, які жодного разу в житті не билися, прохід у наступний етап виявився повною несподіванкою. Антія та Мірана наче забули, що ще кілька годин тому гуляли та насолоджувалися солодкими напоями у палаці. Усі їхні думки були спрямовані в інше русло.

Міроен сидів біля вікна, слухаючи монотонний свист протягу та гучне, а часом і різке хропіння товариша. Йому дуже хотілося спати, але щоразу, коли він лягав на ліжко і заплющував очі, його голова кружилась, а випите і з’їдене просилося назовні. Герой спрямував порожній погляд у нічний Калідум, розглядаючи пустельну та похмуру архітектуру, місцями підсвічену маленькими вогниками.

Він намагався не думати про те, що сталося перед сутичкою з інквізиторами: його дії щодо Мірани викликали огиду до самого себе. Натомість він прагнув згадати хоч щось із того, що відбувалося після бійки з лавовим големом. Перед очима промайнув темний силует учасника, який зазіхнув на його життя. Завдані ним рани дали про себе знати. Міроена пронизав фантомний біль, після якого він остаточно вирішив вирушити у світ мрій, борючись із нестерпними відчуттями після гулянки.

***

Місто прокинулося за кілька годин до сходу сонця. У передчутті події, що відбувається раз на дев’ять років, місцеві жителі метушливо збиралися і чепурилися, щоб першими зайняти найкращі місця на глядацьких трибунах. Набридливі купці, від яких неможливо було втекти, не купивши чогось їстівного чи пам’ятного, відкрили лави на основних вулицях, що ведуть до арен, промовляли заготовлені фрази і наводили лад на столиках. Часом за найприбутковіші точки між торгашами проходили неабиякі суперечки та бійки.

Усі стікалися до району Переможців, на південь столиці. Ця місцевість носила цю назву вже кілька десятиліть: король Рахаса дуже цінував турнір за його видовищність і прибутковість, а тому наказав спорудити чотири величезні арени, на яких і проводилися поєдинки між учасниками. Вони зведені з міцних порід, стійких до руйнівної магії та сильних ударів, а все навколо них облагороджене; були зони для відпочинку, торгу та допомоги постраждалим. Все облаштовано так, як того вимагав Седрик Рафл.

Остаточно зібравшись, компанія залишила затишні покої готелю та вирушила у дорогу. І якщо всіх мучив головний біль і зневоднення, то Герц був напрочуд бадьорим. Однак, його руки та обличчя, як здалося Люмії, трохи схудли.

Дорога до місця проведення турніру виявилася довгою. Спочатку друзі спілкувалися неохоче, втомленими тонами почали згадувати вчорашній вечір і те, з чим їм доведеться зіткнутися.

– Не розумію, чого у вас такі кислі міни? – потягнувшись, поцікавився волоцюга.

– А сам як думаєш? – хрипко промовила Мірана. – А ти чого такий бадьорий? Випив більше, ніж ми всі разом…

На обличчі хлопця промайнула хитра усмішка.

– Досвід не проп’єш. До речі, а як вечір закінчився у тебе, Люміє? Ти ж провела його в компанії Вищого Майстра, чи не так?

Щоки дівчини налилися рум’янцем, а вуста розпливлися в загадковій посмішці.

– А тобі що до того? – заговорила вона.

– Та так, цікаво, як це – спілкуватися з одним з найсильніших на континенті.

Вона добряче задумалася, перш ніж відповісти. Певно, не хотіла розповідати зайвого.

– Він розумний, інтелігентний, охайний... Не такий, як ти, телепню.

Герц зареготав, привертаючи до себе увагу людей, які проходили поруч.

– Таке сказала, звичайно. А ти як, Антіє? Голова не болить?

Чарівниця мовчала, заглядаючи в кожен галасливий провулок. Вона мало що пам’ятала про минулий вечір і, пересиливши почуття сорому, нарешті запитала:

– Ем-м-м... Я нічого не накоїла?.. Ну, такого, ганебного...

– Ти перепила, почала танцювати на столі, задираючи сукню, а потім...

Міроен стукнув товариша по плечу, змусивши замовкнути. Мечник вирішив пожартувати, але це у нього вийшло погано – Антія рознервувалась ще більше. Потім він глянув на іншу парочку, яка після гарного для них балу стояла порізно, подалі один від одного.

– А ви чого? Між вами ніби чорна кішка пробігла.

Мірана відвернулась, проігнорувавши слова приятеля.

– Руда, – пробурмотів собі під ніс Міроен.

Залишок шляху компанія провела в обговореннях майбутніх поєдинків. Герц давав свої настанови з приводу рукопашного бою, Міроен насилу, але намагався пояснити всі хитрощі аналізу противника та його дій, а дівчата розповідали щось про основи чаклунства.

Поблизу арени здавалися більшими, ніж здалеку. Кожна з них була величезним амфітеатром круглої форми. Їх фасади складалися з кількох ярусів, виконаних у вигляді ордерної аркади. На мармурових колонах у якості капітелі використовувалися рубінові статуетки феніксів, які ніби притримували споруди своїми пишно розкритими крилами. Пір’я, голова, тіло та лапи – кожну скульптуру пропрацювали до найдрібніших деталей. Між поверхами можна було розгледіти фризи, які відображали невеличкі історії. На них були показані боги, переможці минулих фестивалів, мудреці та історичні битви.