Розділ 16. Початок фестивалю

У бібліотеці знов запанували тиша та спокій. Люмія, сидячи недалеко від друзів, намагалася сконцентруватися на читанні, але нескінченна балаканина, що долинала збоку, неабияк відволікала. Блакитні очі втомлено бігали з рядка на рядок, вичитуючи правила та історію Фестивалю майстрів. Спочатку було цікаво, а далі… Дівчина закрила книгу та схилилася над столом.

– А я тобі казав, що ці ваші джерела знань до добра не доводять, – розгойдуючись на стільчику, підмітив Герц. Волоцюга виглядав жваво і бадьоро, ніби й не пив зовсім.

– Ну чому ж, – сказала лучниця. – Наприклад, я дізналася, що через величезний наплив охочих взяти участь у фестивалі, турнір розділили на два етапи. Перший завжди різний, але найчастіше учасників переміщують у різні місця, де вони повинні виконати якесь завдання. Конкретну мету озвучує Магістр.

Трохи далі сиділа ще одна парочка, яка нестримно балакала з самого початку знайомства. Вони говорили про що тільки можна, і інтерес до спілкування один з одним аж ніяк не згасав.

– До речі, я тут з’ясувала у місцевих читців, що всі бажаючі вирушили на фестиваль ще кілька днів тому, – повідомила Мірана.

– Тепер зрозуміло, чому залишилися тільки ми, – пробурмотів Міроен.

– Вибачте, що перериваю вашу чудову розмову, але чого ми, власне, чекаємо? – запитала Антія.

– Поки всі необхідні кристали у вівтарі насититься місячною енергією. – протираючи втомлені очі, відповіла Люмія.

– І скільки це займе часу?

– Хто знає…

Позіхнувши від нудьги, Герц почав виводити на столі рунні символи. Міроен одразу зрозумів, що хоче зробити товариш, і, вчасно схопивши його за руку, перервав чаклунство.

– Агов! – стрепенувся мечник.

– Тобі дуже пощастило, що істоти, яких ти споїв, тебе не вивели слідом за тією жінкою.

– У-тю-тю! Які ми грізні!

– Не криви обличчя, бо таким і залишишся, – наостанок відповів Люмійський.

У коридорах бібліотеки пролунав глухий і страшний гуркіт. Щось, дуже схоже на дзвін, голосно вдарило кілька разів. Компанія звернула увагу на невеликий вівтар, який знаходився в оточенні восьми колон. Ієрогліфи на них, а також у центрі кола засвітилися синіми, червоними та зеленими кольорами. Відчинився портал, піднявся шквальний вітер. Біла невідомість притягувала, закликала ступити у свої простори і видавала якийсь дивний, потойбічний писк.

– Щось мені не по собі, – на мить злякався Герц.

– Тоді йди пішки! – перекрикуючи вітер, сказав Міроен.

Друзі підійшли до вівтаря, взялися за руки і зробили крок у невідомість.

***

Переміщення тривало кілька хвилин. Те, що Міроен бачив і відчував, важко описати словами. Він опинився серед голих, випалених земель та одиноких міцних скель, що складалися з вулканічного обсидіану. Місцями з ґрунтових щілин проглядалася в’язка магма. Повітря було нестерпно гарячим, як у кузні.

Якоїсь миті у свідомості хлопця пролунав голос літнього чоловіка. Він говорив вивірено, хрипко та з інтонацією.

– Вітаю вас, майстри зброї та маги! Ласкаво просимо до першого етапу Фестивалю майстрів Арми! – жваво розпочав він. – Як ви знаєте, у нашому турнірі бере участь тисяча, а то й більше досвідченіших і здібних бійців! Але, нажаль, цю кількість потрібно скоротити до тридцяти двох осіб. Мета відбіркового етапу – перевірити ваші розум, винахідливість та силу. Кожен із вас випадково опинився в одному з десяти місць, які охороняються сильними чудовиськами. Здолавши їх, ви будете переміщені до столиці та продовжите свою боротьбу в основному етапі! Лише сильні духом та тілом зможуть поборотися за звання Магістра. Успіхів вам!

Підбадьорлива промова старого викликала зворотний ефект.

– Та ви жартуєте… – випалив Міроен, споглядаючи за похмурим небом. – Ще й із монстрами боротися. Чого тільки не вигадають…

Вир із сірих хмар, просочених попелом, згустився над величезним вулканом, у підніжжі якого і стояв герой. Трохи подумавши, Міроен вирішив піднятися вище, щоб краще розглянути місцевість.

Гаряче повітря дуло мандрівнику в обличчя. З кожним кроком йому ставало все спекотніше, а в очі летіли набридливі іскри та шматочки попелу. Принц часто витирав брудними руками спітніле чоло, від чого обличчя стало непроглядно замурзаним. Хоча випробування і здавалося суцільною тортурою, але якщо він погодився на нього, то не стане шкодувати себе і дарма скиглити.

Міроен дуже полюбляв тишу. Вона змушувала його замислюватися над чимось важливим чи другорядним, робити висновки і краще роздивлятися незнайоме оточення. Ось тільки на Фестивалі майстрів час грав не на його користь.

За високими виступами почулося пронизливе виття, схоже на вовче. Зважаючи на звуки, істот там був не один десяток. Підійшовши до джерела шуму, принц виглянув з-за кривої скелі і підтвердив здогади.

– А ось це цікаво. Пекельні гончі… – вголос промовив він. – Цербери…

Величезні триголові пси з мускулистими тілами, налитими кров’ю і сповненими люті очима та оголеними іклами, з яких капала в’язка, гаряча слина. Зграя диких, неприборканих тварин шуміла, трусила короткими хвостами і несамовито раділа пійманій здобичі.